ІІннссттииттуутт ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии УУккррааїїннии:: ккрроокк ззаа ккррооккоомм

Методичний посібник

Київ

2010

- 2 -

Рекомендовано до друку навчально-методичною радою Київського міського центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого

самоврядування, державних підприємств, установ і організацій протокол від 11 лютого 2010 року № 1

Автор: Гнидюк Наталія Андріївна – аспірант Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, позаштатний викладач Центру.

Даний посібник слугує додатковим інструментом при підготовці до конкурсного випробування кандидатів на заміщення вакантних посад державних службовців, та покликаний ознайомити з правовим регулюванням інституту державної служби України.

Окремо звертаємо увагу, що при підготовці даного посібника не було враховано положення Закону України “Про засади запобігання та протидії корупції”, зважаючи на те, що він вводиться в дію з 01 січня 2011 року. Всі нормативно-правові акти, які розглядаються при аналізі відповідних статей Закону України “Про державну службу”, чинні станом на 11.02.2010 р.

- 3 -

ЗАКОН УКРАЇНИ Про державну службу1

Цей Закон регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу.

Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

РОЗДІЛ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

ССттааттттяя 11.. ДДеерржжааввннаа ссллуужжббаа іі ддеерржжааввнніі ссллуужжббооввцціі

ДДеерржжааввннаа ссллуужжббаа вв УУккррааїїнніі -- ццее ппррооффеессііййннаа ддііяяллььннііссттьь ооссіібб,, яяккіі ззааййммааююттьь ппооссааддии вв ддеерржжааввнниихх ооррггааннаахх ттаа їїхх ааппааррааттіі щщооддоо ппррааккттииччннооггоо ввииккооннаанннняя ззааввддаанньь іі ффууннккцціійй ддеерржжааввии ттаа ооддеерржжууююттьь ззааррооббііттннуу ппллааттуу ззаа ррааххуунноокк ддеерржжааввнниихх ккоошшттіівв.. ЦЦіі ооссооббии єє ддеерржжааввннииммии ссллуужжббооввццяяммии іі ммааююттьь ввііддппооввіідднніі ссллуужжббооввіі ппооввнноовваажжеенннняя..

1. Ст. 1 Закону України “Про державну службу” (далі – Закон) визначено поняття державної служби в Україні як професійної діяльності осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Тобто, статус працівників органів державної влади залежить від організаційно-правового статусу органу, в якому вони працюють, та від виконуваних ними службових повноважень.

2. Перелік категорій посад державних службовців та державних органів, в яких передбачені посади державних службовців, віднесені в установленому порядку до відповідних категорій посад, визначений ст. 25 Закону. Крім того, в законодавчих і нормативних актах (законах України, актах Президента України, Кабінету Міністрів України) визначається правовий статус цих органів, як органів державної виконавчої влади.

ССттааттттяя 22.. ППооссааддаа іі ппооссааддоовваа ооссооббаа

ППооссааддаа -- ццее ввииззннааччееннаа ссттррууккттууррооюю іі шшттааттнниимм ррооззппииссоомм ппееррввииннннаа ссттррууккттууррннаа ооддииннииццяя ддеерржжааввннооггоо ооррггааннуу ттаа ййооггоо ааппааррааттуу,, ннаа яяккуу ппооккллааддеенноо ввссттааннооввллееннее ннооррммааттииввннииммии ааккттааммии ккооллоо ссллуужжббооввиихх ппооввнноовваажжеенньь.. ППооссааддооввииммии ооссооббааммии ввііддппооввіідднноо ддоо ццььооггоо ЗЗааккооннуу вввваажжааююттььссяя ккееррііввннииккии ттаа ззаассттууппннииккии ккееррііввннииккіівв ддеерржжааввнниихх ооррггаанніівв ттаа їїхх ааппааррааттуу,, іінншшіі ддеерржжааввнніі ссллуужжббооввцціі,, ннаа яяккиихх ззааккооннааммии ааббоо іінншшииммии ннооррммааттииввннииммии ааккттааммии ппооккллааддеенноо ззддііййссннеенннняя ооррггааннііззааццііййнноо--ррооззппоорряяддччиихх ттаа ккооннссууллььттааттииввнноо--ддооррааддччиихх ффууннккцціійй..

1. Згідно частини другої ст. 2 Закону, посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні

1 Закон України в редакції від 22 травня 2008 року.

- 4 -

службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

2. У пункті 1 та 2 Примітки до ст. 364 Кримінального кодексу України міститься поняття службової особи. Так, службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням. Службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують обов’язки, зазначені в пункті 1 цієї Примітки.

Частинами третьою, четвертою та п’ятою пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про хабарництво” передбачено, що організаційно-розпорядчі обов’язки — це обов’язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів, їх заступники, особи, які керують ділянками робіт.

Особа є службовою тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов’язки постійно, тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазначені функції чи обов’язки покладені на неї правомочним органом або правомочною службовою особою.

ССттааттттяя 33.. ООссннооввнніі ппррииннццииппии ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии

ДДеерржжааввннаа ссллуужжббаа ґґррууннттууєєттььссяя ннаа ттааккиихх ооссннооввнниихх ппррииннццииппаахх:: ссллуужжіінннняя ннааррооддуу УУккррааїїннии;; ддееммооккррааттииззммуу іі ззааккооннннооссттіі;; ггууммааннііззммуу іі ссооццііааллььннооїї ссппррааввееддллииввооссттіі;; ппррііооррииттееттуу ппрраавв ллююддииннии іі ггррооммааддяяннииннаа;; ппррооффеессііооннааллііззммуу,, ккооммппееттееннттннооссттіі,, ііннііццііааттииввннооссттіі,, ччеессннооссттіі,, ввііддддааннооссттіі ссппррааввіі;; ппееррссооннааллььннооїї ввііддппооввііддааллььннооссттіі ззаа ввииккооннаанннняя ссллуужжббооввиихх ооббоовв''яяззккіівв іі ддииссццииппллііннии;; ддооттррииммаанннняя ппрраавв ттаа ззааккоонннниихх ііннттеерреессіівв ооррггаанніівв ммііссццееввооггоо іі ррееггііооннааллььннооггоо ссааммоовврряяддуувваанннняя;; ддооттррииммаанннняя ппрраавв ппііддппррииєєммссттвв,, ууссттаанноовв іі ооррггааннііззаацціійй,, ообб''єєддннаанньь ггррооммааддяянн..

1. Зазначені у цій статті принципи державної служби прямо чи опосередковано випливають із Конституції України та ґрунтуються на основних засадах українського державотворення. Так, зокрема, принцип пріоритету прав людини і громадянина безпосередньо випливає із ст. 3 Конституції України відповідно до якої людина є найвищою соціальною цінністю в Україні.

2. Принцип демократизму і законності безпосередньо випливає із ст. 1 Конституції України відповідно до якої Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

- 5 -

3. Окрім принципів, що безпосередньо випливають із Конституції України наявні принципи, які окреслюють необхідні особисті риси державного службовця, тобто професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі.

Особливу увагу звертає на себе принцип персональної відповідальності за виконання службових обов’язків і дисципліни. Як вже було зазначено у ст. 1 Закону, державні службовці мають окреслене коло повноважень, що делеговані їм державою на виконання державницьких функцій. За неналежне виконання своїх службових обов’язків державний службовець особисто несе відповідальність, причому не тільки за власну “ініціативну” діяльність, але і за виконання явно злочинного наказу чи розпорядження. (ст. 41 Кримінального кодексу України).

ССттааттттяя 44.. ППррааввоо ннаа ддеерржжааввннуу ссллуужжббуу

ППррааввоо ннаа ддеерржжааввннуу ссллуужжббуу ммааююттьь ггррооммааддяяннии УУккррааїїннии ннееззааллеежжнноо ввіідд ппооххоодджжеенннняя,, ссооццііааллььннооггоо іі ммааййннооввооггоо ссттааннуу,, рраассооввооїї іі ннааццііооннааллььннооїї ппррииннааллеежжннооссттіі,, ссттааттіі,, ппооллііттииччнниихх ппоогглляяддіівв,, ррееллііггііййнниихх ппееррееккооннаанньь,, ммііссццяя ппрроожжиивваанннняя,, яяккіі ооддеерржжааллии ввііддппооввііддннуу ооссввііттуу іі ппррооффеессііййннуу ппііддггооттооввккуу ттаа ппррооййшшллии уу ввссттааннооввллееннооммуу ппоорряяддккуу ккооннккууррсснниийй ввііддббіірр,, ааббоо ззаа іінншшооюю ппррооццееддууррооюю,, ппееррееддббааччееннооюю ККааббііннееттоомм ММііннііссттрріівв УУккррааїїннии..

1. Конкурсний відбір на заміщення вакантних посад державних службовців є основним засобом реалізації громадянами конституційного права на доступ до державної служби, порядок якого визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 169.

2. Основні вимоги до кандидатів визначаються державним органом згідно з типовими професійно-кваліфікаційними характеристиками посад державних службовців, затвердженими наказом Головного управління державної служби України від 01 вересня 1999 р. № 65 "Про Довідник типових професійних характеристик посад державних службовців (випуск 76)”. Кожна кваліфікаційна характеристика складається з таких розділів: "Завдання, обов'язки та повноваження", "Має право", "Повинен знати", "Кваліфікаційні вимоги".

Кандидат на заміщення вакантної посади повинен мати, як правило, повну вищу освіту (освітньо-кваліфікаційний рівень - спеціаліст, магістр за спеціальностями галузі "Державне управління" або іншими, професійно орієнтованими для державної служби, з додатковим підвищенням кваліфікації за професійними програмами вказаної галузі), а на посадах керівників структурних підрозділів та їх заступників - обов'язково повну вищу освіту.

3. Окрім конкурсного випробування дана стаття передбачає існування інших процедур щодо зайняття посад державних службовців, передбачених Кабінетом Міністрів України та цим Законом. Так, до інших процедур можна віднести призначення на посаду за результатами стажування (ст. 19 Закону), з кадрового резерву (ст. 28 Закону) або обирання чи затвердження відповідними колегіальними органами.

- 6 -

ССттааттттяя 55.. ЕЕттииккаа ппооввееддііннккии ддеерржжааввннооггоо ссллуужжббооввццяя

ДДеерржжааввнниийй ссллуужжббооввееццьь ппооввииннеенн:: ссууммлліінннноо ввииккооннууввааттии ссввооїї ссллуужжббооввіі ооббоовв''яяззккии;; шшааннооббллииввоо ссттааввииттииссяя ддоо ггррооммааддяянн,, ккееррііввннииккіівв іі ссппііввррооббііттннииккіівв,, ддооттррииммууввааттииссяя ввииссооккооїї ккууллььттууррии ссппііллккуувваанннняя;; ннее ддооппууссккааттии ддіійй іі ввччииннккіівв,, яяккіі ммоожжууттьь ззаашшккооддииттии ііннттеерреессаамм ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии ччии ннееггааттииввнноо ввппллииннууттии ннаа ррееппууттааццііюю ддеерржжааввннооггоо ссллуужжббооввццяя..

1. Ця стаття визначає в основних рисах етичні норми поведінки державного службовця. Зокрема, вона передбачає, сумлінне виконання державним службовцем своїх службових обов’язків відповідно до посадової інструкції державного службовця (підготовка якого передбачена в установленому порядку ст. 11 Закону).

2. На виконання положень Закону було опрацьовано Загальні правила поведінки державного службовця, затверджені наказом Головного управління державної служби України від 23 жовтня 2000 р. № 58, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 07 листопада 2000 р. за № 783/5004. Вони встановлюють основні вимоги до етики працівників органів державної влади, що займають посади, віднесені до відповідних категорій посад державних службовців. При прийнятті на державну службу державний службовець ознайомлюється з зазначеними правилами.

РОЗДІЛ II ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

ССттааттттяя 66.. ООссннооввнніі ннааппрряяммии ддеерржжааввннооїї ппооллііттииккии уу ссффеерріі ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии

ДДеерржжааввннаа ппооллііттииккаа уу ссффеерріі ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии ввииззннааччааєєттььссяя ВВееррххооввннооюю РРааддооюю УУккррааїїннии.. ООссннооввннииммии ннааппрряяммааммии ддеерржжааввннооїї ппооллііттииккии уу ссффеерріі ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии єє ввииззннааччеенннняя ооссннооввнниихх ццііллеейй,, ззааввддаанньь ттаа ппррииннццииппіівв ффууннккццііооннуувваанннняя ііннссттииттууттуу ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии,, ззааббееззппееччеенннняя ееффееккттииввннооїї ррооббооттии ввссііхх ддеерржжааввнниихх ооррггаанніівв ввііддппооввіідднноо ддоо їїхх ккооммппееттееннццііїї.. ДДлляя ппррооввееддеенннняя єєддииннооїї ддеерржжааввннооїї ппооллііттииккии ттаа ффууннккццііооннааллььннооггоо ууппррааввлліінннняя ддеерржжааввннооюю ссллуужжббооюю ууттввооррююєєттььссяя ГГооллооввннее ууппррааввлліінннняя ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии ппррии ККааббііннееттіі ММііннііссттрріівв УУккррааїїннии.. ППииттаанннняя ффууннккццііооннуувваанннняя ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии вв іінншшиихх ддеерржжааввнниихх ооррггааннаахх,, ппррааввооввее ссттааннооввиищщее яяккиихх ррееггууллююєєттььссяя ссппееццііааллььннииммии ззааккооннааммии УУккррааїїннии,, ввиирріішшууююттььссяя ццииммии ооррггааннааммии..

1. Відповідно до ст. 6 Закону, політику у сфері державної служби, в тому числі основні цілі, завдання та засади її функціонування, визначає Верховна Рада України шляхом законодавчого врегулювання. Окрім того, згідно п. 12 ст. 92 Конституції України, організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби визначаються виключно законами України. Забезпечення реалізації загальних напрямів політики у сфері державної служби покладено на Головне управління державної служби України.

- 7 -

ССттааттттяя 77.. ООррггаанн ууппррааввлліінннняя ддеерржжааввннооюю ссллуужжббооюю

ООррггаанноомм ууппррааввлліінннняя ддеерржжааввннооюю ссллуужжббооюю вв ддеерржжааввнниихх ооррггааннаахх ттаа їїхх ааппааррааттіі єє ГГооллооввннее ууппррааввлліінннняя ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии ппррии ККааббііннееттіі ММііннііссттрріівв УУккррааїїннии.. ГГооллооввннее ууппррааввлліінннняя ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии ппррии ККааббііннееттіі ММііннііссттрріівв УУккррааїїннии:: ппррооггннооззууєє іі ппллааннууєє ппооттррееббуу ддеерржжааввнниихх ооррггаанніівв ттаа їїхх ааппааррааттуу вв ккааддрраахх;; ззааббееззппееччууєє ррааззоомм зз іінншшииммии ддеерржжааввннииммии ооррггааннааммии ррееааллііззааццііюю ззааггааллььнниихх ннааппрряямміівв ппооллііттииккии уу ссффеерріі ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии вв ддеерржжааввнниихх ооррггааннаахх ттаа їїхх ааппааррааттіі;; ррооззррообблляяєє іі ввннооссииттьь ннаа ррооззгглляядд ККааббііннееттуу ММііннііссттрріівв УУккррааїїннии ппррооееккттии ннооррммааттииввнниихх ааккттіівв зз ппииттаанньь ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии вв ддеерржжааввнниихх ооррггааннаахх ттаа їїхх ааппааррааттіі;; ррооззррообблляяєє,, ккооооррддииннууєє іі ккооннттррооллююєє ззддііййссннеенннняя ззааххооддіівв щщооддоо ппііддввиищщеенннняя ееффееккттииввннооссттіі ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии вв ддеерржжааввнниихх ооррггааннаахх ттаа їїхх ааппааррааттіі;; ззддііййссннююєє ммееттооддииччннее ккееррііввннииццттввоо ппррооввееддеенннняямм ккооннккууррссннооггоо ввііддббоорруу ддеерржжааввнниихх ссллуужжббооввцціівв вв ддеерржжааввнниихх ооррггааннаахх ттаа їїхх ааппааррааттіі;; ооррггааннііззууєє ннааввччаанннняя іі ппррооффеессііййннуу ппііддггооттооввккуу ддеерржжааввнниихх ссллуужжббооввцціівв ддеерржжааввнниихх ооррггаанніівв ттаа їїхх ааппааррааттуу;; ккооннттррооллююєє ддооттррииммаанннняя ввииззннааччеенниихх цциимм ЗЗааккоонноомм ууммоовв ррееааллііззааццііїї ггррооммааддяяннааммии ппрраавваа ннаа ддеерржжааввннуу ссллуужжббуу;; ооррггааннііззууєє,, ккооооррддииннууєє ттаа ззааббееззппееччууєє ууммооввии ддлляя ррооззввииттккуу ннааууккооввиихх ддоосслліідджжеенньь зз ппииттаанньь ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии..

1. Ця стаття визначає в загальних рисах завдання органу управління державною службою в державних органах та їх апараті. Більш детально правовий статус, завдання та функції Головного управління державної служби України визначено у Положенні, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 р. № 1180.

2. Головне управління державної служби України (далі – Головдержслужба України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра Кабінету Міністрів України.

Головдержслужба України забезпечує проведення єдиної державної політики у сфері державної служби та функціональне управління державною службою. Головдержслужба України здійснює свої повноваження безпосередньо та через створені у встановленому порядку територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 05 липня 2004 р. № 842.

ССттааттттяя 88.. ККооооррддииннааццііййннаа ррааддаа зз ппииттаанньь ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии

ЗЗ ммееттооюю ввииззннааччеенннняя шшлляяххіівв,, ззаассооббіівв іі ффооррмм ррееааллііззааццііїї ооссннооввнниихх ннааппрряямміівв ддеерржжааввннооїї ппооллііттииккии уу ссффеерріі ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии,, ообб''єєддннаанннняя ууссііхх ззууссиилльь ддеерржжааввнниихх ооррггаанніівв щщооддоо ппііддввиищщеенннняя ееффееккттииввннооссттіі ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии ссттввооррююєєттььссяя ммііжжввііддооммччиийй ддооррааддччиийй ооррггаанн -- ККооооррддииннааццііййннаа ррааддаа зз ппииттаанньь ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии вв ддеерржжааввнниихх ооррггааннаахх.. ППооллоожжеенннняя ппрроо ККооооррддииннааццііййннуу ррааддуу зз ппииттаанньь ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии вв ддеерржжааввнниихх ооррггааннаахх ззааттввееррдджжууєєттььссяя ККааббііннееттоомм ММііннііссттрріівв УУккррааїїннии..

- 8 -

1. Відповідно до ст. 8 Закону створюється міжвідомчий дорадчий орган з метою визначення основних напрямів реформування інституту державної служби. Координаційна рада з питань державної служби при Президентові України є постійно діючим консультативно-дорадчим органом, створеним відповідно до Указу Президента України від 21 березня 2000 р. № 473/2000 “Про Координаційну раду з питань державної служби при Президентові України”.

2. Основними завданнями Ради є, зокрема: - розгляд проектів реформування системи державної служби; - розгляд проектів законів та інших нормативно-правових актів з питань

державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, кадрового забезпечення інституту державної служби та державних підприємств, установ, організацій;

- розгляд питань та пропозицій щодо оптимізації та вдосконалення управління державною службою;

- аналіз стану та ефективності використання інтелектуального і управлінського потенціалу держави, розроблення заходів щодо стимулювання праці, посилення правових гарантій, матеріальної захищеності державних службовців, а також удосконалення адміністративної культури, підвищення відповідальності та запобігання проявам корупції серед державних службовців, посилення суспільної довіри до державної служби.

РОЗДІЛ III ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ДЕРЖАВНИХ

ОРГАНІВ ТА ЇХ АПАРАТУ

ССттааттттяя 99.. ООссооббллииввооссттіі ппррааввооввооггоо ррееггууллюювваанннняя ссттааттууссуу ддеерржжааввнниихх ссллуужжббооввцціівв ддеерржжааввнниихх ооррггаанніівв ттаа їїхх ааппааррааттуу

ППррааввооввиийй ссттааттуусс ППррееззииддееннттаа УУккррааїїннии,, ГГооллооввии ВВееррххооввннооїї РРааддии УУккррааїїннии ттаа ййооггоо ззаассттууппннииккіівв,, ггоолліівв ппооссттііййнниихх ккооммііссіійй ВВееррххооввннооїї РРааддии УУккррааїїннии ттаа їїхх ззаассттууппннииккіівв,, ннаарроодднниихх ддееппууттааттіівв УУккррааїїннии,, ППрреемм''єєрр--ммііннііссттрраа УУккррааїїннии,, ччллеенніівв ККааббііннееттуу ММііннііссттрріівв УУккррааїїннии,, ГГооллооввии ттаа ччллеенніівв ККооннссттииттууццііййннооггоо ССууддуу УУккррааїїннии,, ГГооллооввии ттаа ссууддддіівв ВВееррххооввннооггоо ССууддуу УУккррааїїннии,, ГГооллооввии ттаа ссууддддіівв ввиищщооггоо ссппееццііааллііззооввааннооггоо ссууддуу УУккррааїїннии,, ГГееннееррааллььннооггоо ппррооккуурроорраа УУккррааїїннии ттаа ййооггоо ззаассттууппннииккіівв ррееггууллююєєттььссяя ККооннссттииттууцціієєюю ттаа ссппееццііааллььннииммии ззааккооннааммии УУккррааїїннии.. РРееггууллюювваанннняя ппррааввооввооггоо ссттааннооввиищщаа ддеерржжааввнниихх ссллуужжббооввцціівв,, щщоо ппррааццююююттьь вв ааппааррааттіі ооррггаанніівв ппррооккууррааттууррии,, ссууддіівв,, ддииппллооммааттииччннооїї ссллуужжббии,, ммииттннооггоо ккооннттррооллюю,, ссллуужжббии ббееззппееккии,, ввннууттрріішшннііхх ссппрраавв ттаа іінншшиихх,, ззддііййссннююєєттььссяя ввііддппооввіідднноо ддоо ццььооггоо ЗЗааккооннуу,, яяккщщоо іінншшее ннее ппееррееддббааччеенноо ззааккооннааммии УУккррааїїннии..

1. Відповідно до частини другої ст. 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті, визначається положеннями Закону. З прийняттям цього Закону скоротилося застосування норм трудового законодавства у сфері відносин між державними органами та службовцями, зокрема, з питань дисциплінарної відповідальності державних службовців, порядку прийняття на державну службу, робочого часу державних службовців, оплати їх праці, пенсійного забезпечення, грошової допомоги тощо.

- 9 -

2. Разом із тим, ст. 9 Закону визначено коло осіб, правовий статус яких регулюється Конституцією та спеціальними законами України. До таких осіб належать Президент України, Голова Верховної Ради України та його заступники, голови постійних комісій Верховної Ради України та їх заступники, народні депутати України, Прем'єр-міністр України, члени Кабінету Міністрів України, Голова та члени Конституційного Суду України, Голова та судді Верховного Суду України, Голова та судді вищого спеціалізованого суду України, Генеральний прокурор України та його заступники.

Так, правовий статус Президента України визначається розділом V Конституції України.

Правовий статус Голови Верховної Ради України, його заступників визначається главою 15 Закону України “Про Регламент Верховної Ради України”.

Правовий статус народних депутатів України визначається ст. 1-3 Закону України “Про статус народного депутата України”.

Відповідно до ст. 20 Закону України “Про статус народного депутата України, час роботи народного депутата у Верховній Раді України зараховується до стажу державної служби, а також зараховується до його загального і безперервного стажу роботи, стажу роботи, який дає право одержання одноразової винагороди за вислугу років, надбавки за вислугу років, тощо. Окрім того, у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання народним депутатам попереднього скликання Головою Верховної Ради України попереднього скликання присвоюється перша категорія, перший ранг державного службовця, крім тих народних депутатів, повноваження яких були припинені достроково.

Правовий статус Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України визначаються ст. 7-9 Закону України “Про Кабінет Міністрів України”. Ст. 59 Закону України “Про Кабінет Міністрів України” передбачено гарантії трудових прав членам Кабінету Міністрів України, а саме: час їхньої роботи на посадах члена уряду зараховується до стажу державної служби, загального і безперервного стажу роботи, стажу роботи, який дає право одержання одноразової винагороди за вислугу років, надбавки за вислугу років, тощо. Пенсійне забезпечення колишніх членів Кабінету Міністрів України, передбачене ст. 60 Закону України “Про Кабінет Міністрів України”, здійснюється відповідно до ст. 31 Закону (“Відставка державного службовця”).

Правовий статус Голови та суддів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та суддів вищих спеціалізованих судів України врегульовані законами України “Про Конституційний суд України”, “Про статус суддів”, “Про судоустрій”. Правовий статус Генерального прокурора України та його заступників врегульовано Законом України “Про прокуратуру”.

3. Регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до Закону, якщо інше не передбачено законами України, серед яких закони України “Про прокуратуру”, “Про судоустрій України”, “Про дипломатичну службу”, “Про державну виконавчу службу”, “Про Службу безпеки України”, “Про державну податкову службу в Україні”, “Про міліцію”, “Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ” тощо.

У зв'язку з цим слід звернути увагу на те, що, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає

- 10 -

застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин або коли про це йдеться у спеціальному законі.

ССттааттттяя 1100.. ООссннооввнніі ооббоовв''яяззккии ддеерржжааввнниихх ссллуужжббооввцціівв

ООссннооввннииммии ооббоовв''яяззккааммии ддеерржжааввнниихх ссллуужжббооввцціівв єє:: ддооддеерржжаанннняя ККооннссттииттууццііїї УУккррааїїннии ттаа іінншшиихх ааккттіівв ззааккооннооддааввссттвваа УУккррааїїннии;; ззааббееззппееччеенннняя ееффееккттииввннооїї ррооббооттии ттаа ввииккооннаанннняя ззааввддаанньь ддеерржжааввнниихх ооррггаанніівв ввііддппооввіідднноо ддоо їїхх ккооммппееттееннццііїї;; ннееддооппуущщеенннняя ппоорруушшеенньь ппрраавв іі ссввооббоодд ллююддииннии ттаа ггррооммааддяяннииннаа;; ббееззппооссееррееддннєє ввииккооннаанннняя ппооккллааддеенниихх ннаа нниихх ссллуужжббооввиихх ооббоовв''яяззккіівв,, ссввооєєччаассннее іі ттооччннее ввииккооннаанннняя рріішшеенньь ддеерржжааввнниихх ооррггаанніівв ччии ппооссааддооввиихх ооссіібб,, ррооззппоорряядджжеенньь іі ввккааззііввоокк ссввооїїхх ккееррііввннииккіівв;; ззббеерреежжеенннняя ддеерржжааввннооїї ттааєєммнниицціі,, ііннффооррммааццііїї ппрроо ггррооммааддяянн,, щщоо ссттааллаа їїмм ввііддооммаа ппіідд ччаасс ввииккооннаанннняя ооббоовв''яяззккіівв ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии,, аа ттааккоожж іінншшооїї ііннффооррммааццііїї,, яяккаа ззггіідднноо зз ззааккооннооддааввссттввоомм ннее ппііддлляяггааєє ррооззггооллоошшееннннюю;; ппооссттііййннее ввддооссккооннааллеенннняя ооррггааннііззааццііїї ссввооєєїї ррооббооттии іі ппііддввиищщеенннняя ппррооффеессііййннооїї ккввааллііффііккааццііїї;; ссууммллііннннее ввииккооннаанннняя ссввооїїхх ссллуужжббооввиихх ооббоовв''яяззккіівв,, ііннііццііааттиивваа іі ттввооррччііссттьь вв ррооббооттіі.. ДДеерржжааввнниийй ссллуужжббооввееццьь ппооввииннеенн ддііяяттии вв ммеежжаахх ссввооїїхх ппооввнноовваажжеенньь.. УУ ррааззіі ооддеерржжаанннняя ддооррууччеенннняя,, яяккее ссууппееррееччииттьь ччииннннооммуу ззааккооннооддааввссттввуу,, ддеерржжааввнниийй ссллуужжббооввееццьь ззооббоовв''яяззаанниийй ннееввііддккллаадднноо вв ппииссььммооввіійй ффооррмміі ддооппооввііссттии ппрроо ццее ппооссааддооввіійй ооссооббіі,, яяккаа ддааллаа ддооррууччеенннняя,, аа уу ррааззіі ннааппоолляяггаанннняя ннаа ййооггоо ввииккооннаанннніі -- ппооввііддооммииттии ввиищщуу ззаа ппооссааддооюю ооссооббуу..

1. Обов’язки державних службовців покликані забезпечити дотримання принципів державної служби, визначених у ст. 3 Закону.

2. Правовий аналіз основних обов’язків державних службовців вказує на наявність у цій статті, як декларативних норм, так і норм прямої дії. Наприклад, нормою прямої дії є обов’язок державного службовця безпосередньо виконувати покладені на нього службові обов’язки, своєчасно і точно виконувати рішення державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників.

3. Частиною другою цієї статті визначається алгоритм дій державного службовця у разі отримання доручення (наказу, розпорядження), що суперечить законодавству України, у такому випадку державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу.

4. Інші основні обов’язки визначені цією статтею не містять приписів, що безпосередньо регулюють діяльність державних службовців та розкриваються спеціальними нормативно – правовими актами.

Зокрема, питання збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню регулюються законами України “Про інформацію”, “Про державну таємницю”.

Питання вдосконалення державним службовцем організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації врегульовано ст. 29 Закону.

- 11 -

ССттааттттяя 1111.. ООссннооввнніі ппрраавваа ддеерржжааввнниихх ссллуужжббооввцціівв

ДДеерржжааввнніі ссллуужжббооввцціі ммааююттьь ппррааввоо:: ккооррииссттууввааттииссяя ппррааввааммии іі ссввооббооддааммии,, яяккіі ггааррааннттууююттььссяя ггррооммааддяяннаамм УУккррааїїннии ККооннссттииттууцціієєюю іі ззааккооннааммии УУккррааїїннии;; ббррааттии ууччаассттьь уу ррооззгглляяддіі ппииттаанньь іі ппррииййнняяттттіі вв ммеежжаахх ссввооїїхх ппооввнноовваажжеенньь рріішшеенньь;; ооддеерржжууввааттии ввіідд ддеерржжааввнниихх ооррггаанніівв,, ппііддппррииєєммссттвв,, ууссттаанноовв іі ооррггааннііззаацціійй,, ооррггаанніівв ммііссццееввооггоо ттаа ррееггііооннааллььннооггоо ссааммоовврряяддуувваанннняя ннееооббххііддннуу ііннффооррммааццііюю зз ппииттаанньь,, щщоо ннааллеежжааттьь ддоо їїхх ккооммппееттееннццііїї;; ннаа ппооввааггуу ооссооббииссттооїї ггііддннооссттіі,, ссппррааввееддллииввее іі шшааннооббллииввее ссттааввллеенннняя ддоо ссееббее зз ббооккуу ккееррііввннииккіівв,, ссппііввррооббііттннииккіівв іі ггррооммааддяянн;; ввииммааггааттии ззааттввееррдджжеенннняя ккееррііввннииккоомм ччііттккоо ввииззннааччееннооггоо ооббссяяггуу ссллуужжббооввиихх ппооввнноовваажжеенньь ззаа ппооссааддооюю ссллуужжббооввццяя;; ннаа ооппллааттуу ппрраацціі ззааллеежжнноо ввіідд ппооссааддии,, яяккуу ввіінн ззааййммааєє,, ррааннггуу,, яяккиийй ййооммуу ппррииссввооююєєттььссяя,, яяккооссттіі,, ддооссввііддуу ттаа ссттаажжуу ррооббооттии;; ббееззппеерреешшккоодднноо ооззннааййооммллююввааттииссьь зз ммааттееррііааллааммии,, щщоо ссттооссууююттььссяя ппррооххоодджжеенннняя нниимм ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии,, вв ннееооббххіідднниихх ввииппааддккаахх ддааввааттии ооссооббииссттіі ппоояяссннеенннняя;; ннаа ппррооссуувваанннняя ппоо ссллуужжббіі зз ууррааххуувваанннняямм ккввааллііффііккааццііїї ттаа ззддііббннооссттеейй,, ссууммллііннннооггоо ввииккооннаанннняя ссввооїїхх ссллуужжббооввиихх ооббоовв''яяззккіівв,, ууччаассттьь уу ккооннккууррссаахх ннаа ззааммііщщеенннняя ппооссаадд ббііллььшш ввииссооккооїї ккааттееггооррііїї;; ввииммааггааттии ссллуужжббооввооггоо ррооззссллііддуувваанннняя зз ммееттооюю ззнняяттттяя ббееззппііддссттааввнниихх,, ннаа ддууммккуу ссллуужжббооввццяя,, ззввииннууввааччеенньь ааббоо ппііддооззррии;; ннаа ззддооррооввіі,, ббееззппееччнніі ттаа ннааллеежжнніі ддлляя ввииссооккооппррооддууккттииввннооїї ррооббооттии ууммооввии ппрраацціі;; ннаа ссооццііааллььнниийй іі ппррааввооввиийй ззааххиисстт ввііддппооввіідднноо ддоо ййооггоо ссттааттууссуу;; ззааххиищщааттии ссввооїї ззааккоонннніі ппрраавваа ттаа ііннттеерреессии уу ввиищщеессттоояящщиихх ддеерржжааввнниихх ооррггааннаахх ттаа уу ссууддооввооммуу ппоорряяддккуу.. ККооннккррееттнніі ооббоовв''яяззккии ттаа ппрраавваа ддеерржжааввнниихх ссллуужжббооввцціівв ввииззннааччааююттььссяя ннаа ооссннооввіі ттииппооввиихх ккввааллііффііккааццііййнниихх ххааррааккттееррииссттиикк іі ввііддооббрраажжааююттььссяя уу ппооссааддооввиихх ппооллоожжеенннняяхх ттаа ііннссттррууккццііяяхх,, щщоо ззааттввееррдджжууююттььссяя ккееррііввннииккааммии ввііддппооввіідднниихх ддеерржжааввнниихх ооррггаанніівв уу ммеежжаахх ззааккооннуу ттаа їїхх ккооммппееттееннццііїї..

1. Ця стаття визначає в основних рисах основні права, якими наділені державні службовці. Окрім того, конкретні обов’язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик, які передбачені в Довіднику Типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців, затвердженого наказом Головдержслужби України 01 вересня 1999 р. № 65.

2. Так, державний службовець має право вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень в посадовій інструкції (розділ 3 “Права” посадової інструкції), за результатами виконання яких він матиме право на просування по службі, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 19 червня 1996 р. № 658 “Про затвердження Положення про ранги державних службовців”, від 15 лютого 2002 р. № 169 “Про затвердження Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців”.

Окрім цього, у випадку притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності або у разі захисту законних прав і інтересів у вищестоящих органах та у судовому порядку, основним документом, який визначатиме обсяг прав та обов’язків державного службовця, є його посадова інструкція та окремі акти індивідуального характеру, якими державному

- 12 -

службовцю було делеговано повноваження щодо виконання певних завдань додатково до посадової інструкції.

3. Державний службовець має право користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України, однак при проходженні державної служби державний службовець не має права вчиняти дії, які підпадають під дію ст. 16 Закону.

4. Державному службовцю виплачується заробітна плата, структура якої визначена ст. 33 Закону, в розмірах, передбачених постановами Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1995 р. № 1043 “Про упорядкування оплати праці працівників апарату органів державної виконавчої влади, прокуратури, судів, митної служби та інших органів” та Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 р. № 268 “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів”.

5. Державний службовець має право ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в тому числі з тими, які складають його особову справу, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998◦р. №◦731 “Про затвердження Порядку ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади”. Державний службовець має право давати особисті пояснення, в тому числі членам комісії з питань проведення службового розслідування стосовно державного службовця відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000◦р. №◦950, у випадку невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків або ж на вимогу самого державного службовця з метою зняття безпідставних звинувачень або підозри.

Стаття 12. Обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу

Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які: визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками; в інших випадках, встановлених законами України.

1. Інститут державної служби, незважаючи на встановлене законом право кожного громадянина на доступ до державної служби (ст. 4), визначає ряд обмежень для обрання або призначення посадових осіб в установленому порядку.

2. Так, статусу державного службовця не можуть набути особи, які визнані в установленому порядку недієздатними. Відповідно до ст. 39 Цивільного Кодексу України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

3. Також статусу державного службовця не можуть набути особи, які мають судимість, що є несумісною із зайняттям відповідної посади. Відповідно до ст. 88 Кримінального кодексу України (далі – КК), особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Особи, засуджені за вироком суду без призначення

- 13 -

покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, а також особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.

4. Ст. 12 Закону передбачено, що не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками.

Частиною першою ст. 25-1 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) встановлено, що власник вправі запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації осіб, які є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, сестри і діти подружжя), якщо у зв’язку з виконанням трудових обов’язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному.

Крім того, частиною 1 ст. 20 Цивільного процесуального кодексу України, зокрема, визначено, що близькими родичами є чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб.

Згідно із ст. 30 Закону виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (ст. 12 цього Закону) є підставою припинення державної служби. Виникнення під час служби обставин щодо безпосереднього підпорядкування або підлеглості особам, які є близькими родичами, є однією з таких підстав для припинення державної служби.

5. Додаткове обмеження вводиться ст. 12 Закону України “Про місцеві державні адміністрації”, відповідно до якої на посади в місцеві державні адміністрації не можуть бути призначені особи, які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку.

Стаття 13. Декларування доходів державних службовців

Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця третьої - сьомої категорій, передбачених статтею 25 цього Закону, подає за місцем майбутньої служби відомості про доходи та зобов'язання фінансового характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім'ї. Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця першої і другої категорій, передбачених статтею 25 цього Закону, повинна подати також відомості про належні їй та членам її сім'ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери. Зазначені відомості подаються державним службовцем щорічно. Порядок подання, зберігання і використання цих відомостей встановлюється Кабінетом Міністрів України.

1. Механізм реалізації ст. 13 Закону визначається у порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України “Про застосування статті 13 Закону України “Про державну службу”від 11 серпня 1995 р. № 641.

Пунктом 1 зазначеної Постанови встановлено, що особи, які претендують на зайняття посади державного службовця, та державні службовці подають відомості

- 14 -

про доходи, зобов'язання фінансового характеру та належне їм майно, передбачені ст.13 Закону, у формі декларації.

Відповідно до п. 2 Постанови, державні службовці подають декларації про доходи за місцем служби щорічно до 15 квітня за попередній звітний рік.

2. Декларації державних службовців про доходи та осіб, які претендують на зайняття посади державного службовця, використовуються під час вирішення питання про прийняття на державну службу, просування по службі або її припинення. Форма Декларації (форма № 001-ДС) про доходи, зобов'язання фінансового характеру та майновий стан державного службовця та особи, яка претендує на зайняття посади державного службовця, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 06 березня 1997 р. № 58, та містить 6 розділів:

I. Загальні відомості; II. Доходи, одержані (нараховані) з джерел в Україні та за її межами за

відповідний рік; III. Зобов’язання фінансового характеру, в тому числі за кордоном за

відповідний рік; IV. Відомості про нерухоме майно, що знаходиться в приватній

власності; V. Відомості про транспортні засоби, що знаходяться в приватній

власності; VI. Відомості про вклади у банках, цінні папери та інші активи.

3. Оскільки ст. 13 Закону подання відомостей про нерухоме та цінне рухоме майно, а також вклади у банках і цінні папери передбачене лише для державних службовців першої і другої категорій, державні службовці, які займають посади, віднесені до зазначених категорій заповнюють всі розділи Декларації, а державні службовці третьої – сьомої категорій – лише І, ІІ та ІІІ розділи.

4. З метою врегулювання питань щодо заповнення державними службовцями Декларації про доходи, зобов'язання фінансового характеру та майновий стан державного службовця та особи, яка претендує на зайняття посади державного службовця, наказом Міністерства фінансів України від 09 квітня 2001 р. № 175 затверджені Методичні рекомендації щодо заповнення державними службовцями та особами, уповноваженими на виконання функції держави, декларації про доходи, зобов'язання фінансового характеру та майновий стан державного службовця та особи, яка претендує на зайняття посади державного службовця, щодо себе та членів своєї сім'ї.

Відповідно до зазначених Методичних рекомендацій, відомості, що містяться у декларації, є конфіденційною інформацією (з обмеженим доступом). Організацією, де працює державний службовець (до якої подана декларація), мають бути вжиті заходи для обмеження доступу до декларацій, а також встановлена система захисту для недопущення розголошення відомостей, що містяться у декларації.

5. Декларація може бути піддана перевірці на достовірність підрозділами, уповноваженими відповідно до Закону України “Про боротьбу з корупцією”, а також податковими органами в частині дотримання державними службовцями та особами, які претендують на зайняття посади державного службовця, податкового законодавства України та виконання податкових зобов'язань перед державою (ст. 67 Конституції України).

Методичними рекомендаціями передбачено, що відомості про доходи, зобов'язання фінансового характеру та майновий стан державного службовця та

- 15 -

особи, яка претендує на зайняття посади державного службовця зазначаються станом на 1 січня року, що настає за звітним.

6. Неправдиві відомості зазначені державним службовцем щодо своїх доходів є підставою для припинення державної служби. Подання неправдивих відомостей державним службовцем щодо своїх фінансових зобов’язань тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 14. Особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців

Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює. До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

1. За порушення трудової дисципліни відповідно до ст. 147 КЗпП до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення. Порушенням трудової дисципліни є невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків, що проявились в порушенні: правил внутрішнього трудового розпорядку; посадових інструкцій; положень, наказів та розпоряджень керівника, якщо вони мають законний характер.

Вибір керівником органу відповідного виду стягнення залежить від тяжкості вчиненого проступку, обставин, за яких його вчинено, заподіяної шкоди. Застосування вищенаведених заходів стягнення є правом, а не обов'язком керівника органу.

Дисциплінарні стягнення можуть бути накладені на державного службовця за порушення Загальних правил поведінки державного службовця, затвердженого наказом Головного управління державної служби України від 23 жовтня 2000 р. № 58, оскільки вони встановлюють основні вимоги до етики працівників органів державної влади, що займають посади, віднесені до відповідних категорій посад державних службовців.

Згідно з частиною другою ст. 151 КЗпП, достроково (до закінчення одного року) дисциплінарне стягнення може бути зняте, але за двох умов: якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і проявив себе як сумлінний працівник. Виходячи із загального контексту трудового права в даному випадку буде задіяний аналогічний механізм – тобто при достроковому знятті дисциплінарного стягнення працівник буде вважатися таким, що не мав дисциплінарного стягнення.

2. За результатами службового розслідування, яке проводиться відповідно до Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб,

- 16 -

уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самолврядування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 р. № 950, комісія може прийняти рішення про притягнення державного службовця до дисицплінарної відповідальності та визначити вид дисциплінарного стягнення: попередження про неповну службову відповідність, затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду, догана, звільнення.

3. При присвоєнні рангів державних службовців необхідно розрізняти два поняття: затримка в присвоєнні чергового рангу як окремий вид дисциплінарного впливу на державного службовця (ст. 14 Закону) та неможливість присвоєння чергового рангу державного службовця в межах відповідної категорії посад, до якого протягом року застосовувалось дисциплінарне стягнення відповідно до КЗпП.

4. Позбавлення премії або надбавок до заробітної плати не може розглядатися як захід дисциплінарного стягнення навіть тоді, коли це прямо передбачено Положенням про преміювання працівників за несвоєчасне виконання завдань, погіршення якості роботи або порушення трудової дисципліни (відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 р. № 286).

РОЗДІЛ IV ПРОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В ДЕРЖАВНИХ ОРГАНАХ ТА

ЇХ АПАРАТІ

Стаття 15. Прийняття на державну службу

Прийняття на державну службу на посади третьої - сьомої категорій, передбачених статтею 25 цього Закону, здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України. Порядок проведення конкурсу для вступу на державну службу регулюється Положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Дані про вакансії посад державних службовців підлягають публікації та поширенню через засоби масової інформації не пізніш як за один місяць до проведення конкурсу. Забороняється вимагати від кандидатів на державну службу відомості та документи, подання яких не передбачено законодавством України. Президент України, Голова Верховної Ради України, члени Уряду України, глави місцевих державних адміністрацій мають право самостійно добирати та приймати осіб на посади своїх помічників, керівників прес-служб, радників і секретарів згідно з штатним розписом і категорією, що відповідає посаді (патронатна служба). Порядок перебування на державній службі таких осіб установлюється відповідними органами.

1. Ця стаття визначає поняття інституту конкурсного прийому на державну службу в Україні. Інститут конкурсного прийому на державну службу базується на таких основних принципах:

- принцип рівноправності, який виключає дискримінацію за походженням, статтю, віросповіданням або політичними поглядами;

- принцип відповідності здібностей та професійного рівня вимогам конкретного виду діяльності в апараті державного управління;

- принцип гласності – забезпечення гласності при проведенні конкурсів.

- 17 -

Тобто, конкурс є соціально-правовим методом оцінювання ділових якостей претендентів на зайняття посад на державній службі, в основі якого лежать принципи об’єктивності, гласності, порівняльності і змагальності. Конкурс також є основним засобом реалізації громадянами конституційного права на доступ до державної служби. Порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 169.

2. Частиною першої цієї статті встановлено, що прийняття на державну службу вперше на посади третьої-сьомої категорії здійснюється на конкурсних засадах, окрім випадків призначення посадових осіб патронатної служби, порядок прийняття на роботу яких регулюється Постановою Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 р. № 851 “Про затвердження Порядку перебування на державній службі працівників патронатної служби членів Кабінету Міністрів України та голів місцевих державних адміністрацій”.

Відповідно до згаданої Постанови, прийняття на патронатну службу здійснюється без проведення конкурсу. Працівники патронатної служби є державними службовцями, правовий статус яких регулюється відповідними положеннями Закону. На посади патронатної служби членів Кабінету Міністрів України, голів місцевих державних адміністрацій приймаються громадяни України, які мають необхідний досвід роботи в органах управління, відповідній галузі чи сфері діяльності, з урахуванням напряму роботи посадової особи, при якій утворена служба.

3. Постановами Кабінету Міністрів України від 17 червня 1994 р. № 423 “Про деякі питання застосування статей 4, 15, 27 Закону України “Про державну службу”, та від 29 липня 1999 р. № 1374 “Про затвердження Порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій” визначено перелік умов, за додержанням яких призначення на посаду державного службовця проводиться без конкурсного відбору, а саме:

- державні службовці, зараховані до кадрового резерву або ті, що пройшли стажування в органах державної влади;

- державні службовці, які припинили державну службу у зв’язку з відставкою;

- керівники, які згідно із законодавством обираються або затверджуються колегіальними органами;

- керівники, які призначаються Міністрами, керівниками інших центральних органів державної виконавчої влади за погодженням із керівниками місцевих органів державної виконавчої влади;

- спеціалісти, при переміщенні їх в межах одного державного органу на рівнозначну або нижчу посаду з дотриманням вимог законодавства про працю;

- державні службовці, які перебували на відповідних посадах у державних органах, у тому числі в тих, що ліквідуються, до новостворених органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування;

- випускники вищих навчальних закладів, що здобули вищу освіту за спеціальностями галузі знань "Державне управління", у державні органи, які направляли їх на навчання;

- в особливий період;

- 18 -

- керівники управлінь, відділів, інших структурних підрозділів обласних, Київської і Севастопольської місцевих державних адміністрацій за погодженням з відповідними міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади.

- керівники управлінь, відділів, інших структурних підрозділів районних, районних у місті Києві та Севастополі державних адміністрацій за погодженням з відповідними обласними Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями.

4. Порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців визначається Постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 169. До участі у конкурсі не допускаються особи, які підпадають під дію ст. 11 Закону, а саме:

• визнані в установленому порядку недієздатними; • мають судимість, що є несумісним із зайняття посади державного

службовця; • у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або

підлеглі особи, які є їх близькими родичами чи свояками; • позбавлені права займати відповідні посади в установленому законом

порядку на визначений термін, а також особи, які досягли встановленого законодавством граничного віку

перебування на державній службі (ст. 23 Закону). Порядок заміщення державної посади за конкурсом передбачає наступні

етапи: 1) оголошення даних про вакансії на державній службі через засоби

масової інформації, з повідомленням основних вимог до кандидата не пізніше ніж за 30 днів до дня проведення конкурсу;

2) утворення конкурсної комісії в органі державної влади, у якому виникла вакантна посада, у складі голови, секретаря і членів комісії;

3) прийняття документів від осіб, які претендують на зайняття посади державного службовця у встановленому порядку;

4) проведення іспиту та вибір кандидатів (під час іспиту перевіряються знання Конституції України, законів України “Про державну службу”, “Про боротьбу з корупцією”, а також законодавства з урахування специфіки функціональних повноважень відповідного державного органу та структурного підрозділу). Кандидати, які набрали загальну суму балів, що не є нижчою 50 відсотків від максимальної суми балів, яка може бути виставлена при наданні правильних відповідей, вважаються такими, що успішно склали іспит. Загальний порядок проведення іспиту кандидатів на заміщення вакантних посад державних службовців затверджено Наказом Головдержслужби України, Української Академії державного управління при Президентові України від 10 травня 2002 р. № 30/84, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 травня 2002 р. за № 446/6734.

5) рекомендація конкурсної комісії щодо кандидата на вакантну посаду;

6) ознайомлення кандидатів з результатами конкурсного відбору протягом трьох днів від моменту проведення конкурсного випробування; при цьому рішення конкурсної комісії може бути оскаржене керівнику відповідного державного органу протягом трьох днів після ознайомлення з цим рішенням;

- 19 -

7) видання наказу/розпорядження повноважною посадовою особою про: • призначення на посаду (протягом місяця з дня прийняття рішення

конкурсною комісією), в тому числі із застосуванням випробувального терміну до двох місяців;

• зарахування до кадрового резерву (протягом місяця з дня прийняття рішення конкурсною комісією) осіб, які успішно склали іспит, але не були призначені на вакантну посаду;

• повторне проведення конкурсу на заміщення вакантної посади. 5. Кандидати, які успішно склали іспит, але не були відібрані для

призначення на посади, у разі їх згоди, за рішенням конкурсної комісії можуть бути рекомендовані для зарахування до кадрового резерву в цьому державному органі і протягом року прийняті на вакантну рівнозначну або нижчу посаду без повторного конкурсу.

Стаття 16. Обмеження, пов'язані з проходженням державної служби

Державний службовець не має права вчиняти дії, передбачені статтями 1 і 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією". Державні службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу. Інші обмеження, пов'язані з проходженням державної служби окремими категоріями державних службовців, встановлюються виключно законодавчими актами України.

1. Відповідно до ст. 16 Закону державний службовець не має права вчиняти дії, передбачені ст. 1 і 5 Закону України “Про боротьбу з корупцією”, згідно з яким державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права займатись підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики).

Перелік робіт, які не є сумісництвом, передбачені додатком до Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 р. № 43. Так, згідно з пунктом 3 зазначеного Переліку не є сумісництвом, зокрема, педагогічна робота з погодинною оплатою праці в обсязі не більш як 240 годин на рік, яка допускається в робочий час з дозволу керівника державного підприємства, установи, організації без утримання заробітної плати.

Стаття 17. Присяга державних службовців

Громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту: "Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів

- 20 -

України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки". Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.

1. Присягу приймають державні службовці, які вперше зараховуються на державну службу, можна розглядати як один із засобів забезпечення законності й етичності в діяльності державних службовців.

Присяга є фундаментом виконання обов'язку на державній службі. Текст Присяги вказує на пріоритетну роль Конституції та об’єднує в собі основні принципи державної служби та основні обов’язки державних службовців.

2. Підписаний державним службовцем текст Присяги зберігається за місцем її прийняття у особовій справі державного службовця. У випадку припинення державної служби та повернення до неї у подальшому, Присяга повторно не приймається. Окрім загальної Присяги державного службовця посадові особи, що працюють в окремих державних органах можуть приймати й інші Присяги, як наприклад, деякі посадові особи податкових органів, які відповідно до Закону України “Про податкову службу в Україні” приймають відповідну Присягу осіб начальницького складу податкової міліції тощо.

3. Порушення присяги державного службовця є підставою для припинення ним державної службу відповідно до ст. 30 Закону. На даний час критерії такого порушення або ж процедура звільнення законодавчо не визначена. Одночасно практика йде по шляху визнання порушенням Присяги державного службовця, зокрема, вчинення ним діяння передбаченого Законом України “Про боротьбу з корупцією”.

Стаття 18. Випробування при прийнятті на державну службу

При прийнятті на державну службу може встановлюватися випробування терміном до шести місяців.

1. Випробування при прийнятті на державну службу регулюється ст. 26-28 КЗпП. При укладенні трудового договору відповідно до ст. 26 КЗпП може бути встановлене випробування з метою перевірки відповідності працівника посаді державного службовця, на яку він приймається. При цьому випробування може бути встановлено за угодою сторін, тобто органом державної влади та державним службовцем або кандидатом на заміщення вакантної посади державного службовця. Відмова від встановлення випробування може бути підставою для відмови в прийнятті на державну службу.

При прийнятті на державну службу випробування можу встановлюватись терміном до шести місяців, умова про випробування зазначається в наказі/розпорядженні про призначення посадової особи. Якщо особа в період випробування була відсутня на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших поважних причин, строк випробування може бути продовжено на відповідну кількість днів, протягом яких він був відсутній.

Якщо протягом строку випробування встановлено невідповідність працівника посаді, на яку його прийнято, орган державної влади протягом цього строку вправі розірвати трудовий договір відповідно до ст. 28 КЗпП.

- 21 -

2. Працівник вважається таким, що витримав випробування, якщо строк випробування закінчився, а він до закінчення цього строку не був звільнений з відповідної посади. Після успішного завершення випробування, особам, призначеним на посади державних службовців, присвоюється ранг державного службовця відповідно до статті 25 Закону України Про державну службу та постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 1996 р. № 658. Період випробування державного службовця, у випадку його успішного завершення, зараховується до стажу державної служби, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток державним службовцям та призначення пенсії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 р. № 283.

Стаття 19. Стажування державних службовців

З метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня і ділових якостей особи, яка претендує на посаду державного службовця, може проводитися стажування у відповідному державному органі терміном до двох місяців із збереженням заробітної плати за основним місцем роботи.

1. Положення про порядок стажування в державних органах затверджено Постановою Кабінетів Міністрів України від 01 грудня 1994 р. № 804. Стажування можуть проходити як особи, які вперше претендують на посаду державного службовця, так і державні службовці, які бажають зайняти вищу посаду. Добір кандидата на стажування здійснюється з ініціативи органу, в якому буде проходити стажування, для його проведення необхідна письмова заява особи, яка буде стажуватися, і згода керівника державного органу за місцем як стажування, так і основної роботи стажиста. Працівники, що досягли пенсійного віку, до стажування не залучаються.

2. Стажування працівника проводиться з відривом від основної роботи. За працівником, який направлений на стажування, зберігається його посада і заробітна плата за основним місцем роботи.

За результатами стажування державний службовець може бути: - переведений на посаду за рішенням керівника державного органу, який

запросив його на стажування, без конкурсного відбору; - зарахований до кадрового резерву державного органу, в якому він

проходив стажування. Державний орган, який запросив працівника на стажування,

відшкодовує органу за місцем основної роботи витрати з виплати стажисту заробітної плати у випадку, якщо за результатами стажування стажист (державний службовець) приймається на роботу за переведенням до органу, в якому відбувалось стажування.

3. Стажист (не державний службовець), який після успішного закінчення стажування виявив бажання працювати в цьому державному органі, приймається на посаду в порядку проведення конкурсного відбору, але йому надається перевага перед особами, які беруть участь у даному конкурсі, але не проходили стажування відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 169.

- 22 -

Стаття 20. Робочий час

Тривалість робочого часу державних службовців визначається відповідно до законодавства про працю України з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. Для виконання невідкладної і непередбаченої роботи державні службовці зобов'язані за розпорядженням керівника органу, в якому вони працюють, з'являтися на службу у вихідні, святкові та неробочі дні, робота за які компенсується відповідно до чинного трудового законодавства. За рішенням керівника органу державні службовці можуть бути відкликані із щорічної або додаткової відпустки. Частина невикористаної відпустки, яка залишилася, надається державному службовцю у будь-який інший час відповідного року чи приєднується до відпустки у наступному році.

1. Відповідно до ст. 40 КЗпП нормальна тривалість робочого часу не повинна перевищувати 40 годин на тиждень, при цьому під робочим часом слід розуміти встановлений законом або на його підставі угодою сторін час, протягом якого працівники згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку повинні виконувати за трудовим договором свої трудові обов'язки.

У зв'язку з встановленням 40-годинного робочого тижня міністерствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади та місцевим державним адміністраціям, місцевим радам та їх органам рекомендовано відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 10 грудня 1993 р. № 1010 встановити для працівників апарату таку тривалість роботи по днях тижня: понеділок, вівторок, середа, четвер — по 8 годин 15 хвилин, п'ятниця — 7 годин; вихідні дні — субота і неділя.

Відповідно до ст. 53 КЗпП тривалість робочого часу напередодні святкових, неробочих і вихідних днів скорочується на одну годину.

2. Відкликання з відпустки допускається тільки за згодою працівника відповідно до ст.. 79 КЗпП та ст. 12 Закону України “Про відпустки”, наприклад, для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії тощо. Однак, ст. 20 Закону встановлює особливий порядок відкликання з відпустки для державних службовців, відповідно до якого державні службовці можуть бути відкликані з щорічної чи додаткової відпустки за рішенням керівника відповідного органу державної влади. Таким чином, по-перше, таке відкликання може провадитися без згоди державного службовця, а по-друге, підстави прийняття керівником такого рішення значно ширші, ніж встановлені в ст. 12 Закону України “Про відпустки”. При цьому частина невикористаної відпустки, що залишилася невикористаною, надається державному службовцю в будь-який інший час відповідного року або приєднується до відпустки в наступному році.

Стаття 21. Службові відрядження

Державним службовцям відшкодовуються витрати на службові відрядження та виплачуються інші компенсації відповідно до законодавства про працю України. Під час відрядження державні службовці користуються правом бронювання місць у готелях і на всі види транспорту, а також першочергового придбання проїзних документів.

- 23 -

Державним службовцям за місцем відрядження надається місце для роботи, можливість користуватися зв'язком, транспортом, розмножувальною технікою, іншими послугами технічного характеру.

1. Відповідно до ст. 121 КЗпП, а також Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 р. № 59, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 р. за № 218/2658, державні службовці мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку із службовими відрядженнями.

Розмір добових, а також гранична норма відшкодування витрат на наймання житлового приміщення за добу, визначається Постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. № 663 “Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України і за кордон”.

Стаття 22. Відсторонення від виконання повноважень за посадою

Невиконання службових обов'язків, що призвело до людських жертв або заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян, є підставою для відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою із збереженням заробітної плати. Рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою приймається керівником державного органу, в якому працює цей службовець. Тривалість відсторонення від виконання повноважень за посадою не повинна перевищувати часу службового розслідування. Службове розслідування проводиться у строк до двох місяців у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Якщо правомірність рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою не підтверджується результатами службового розслідування, це рішення скасовується.

1. Відповідно до ст. 46 КЗпП допускається відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом. Ст. 46 КЗпП надає право власникові відстороняти працівників від роботи за наявності передбачених законодавством підстав.

Зокрема, відсторонення від роботи державних службовців відповідно до ст. 22 Закону допускається на розсуд керівника відповідного державного органу. Підставою для відсторонення є невиконання службових обов'язків, що призвело до людських жертв або заподіяло матеріальної чи моральної шкоди громадянинові, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян.

2. Право приймати рішення про відсторонення державного службовця від виконання обов'язків за посадою надано керівнику державного органу, в якому працює цей службовець (обов'язкове відсторонення щодо державних службовців не встановлене). Термін відсторонення державних службовців від роботи не повинен перевищувати часу, протягом якого проводиться службове розслідування. При цьому час службового розслідування обмежено двома місяцями відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 р. № 950 “Про затвердження Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування”.

- 24 -

Відповідно до зазначеного Порядку, службове розслідування може бути проведено у разі:

- невиконання або неналежного виконання державним службовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян;

- недодержання державними службовцями законодавства про державну службу, антикорупційного законодавства, порушення етики поведінки.

Стаття 23. Граничний вік перебування на державній службі

Граничний вік перебування на державній службі становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. У разі необхідності керівник державного органу за погодженням з Начальником Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України може продовжити термін перебування на державній службі, але не більш як на п'ять років. У виняткових випадках після закінчення цього терміну державні службовці можуть бути залишені на державній службі лише на посадах радників або консультантів за рішенням керівника відповідного державного органу.

1. Ця стаття в загальних рисах визначає інститут продовження терміну державної служби для посадових осіб, які після досягнення граничного віку державного службовця (для державних службовців граничний вік є пенсійним для призначення відповідної пенсії) можуть продовжувати працювати на посадах державних службовців, але не більше ніж 5 років. Порядок погодження терміну перебування на державній службі визначається Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2003 р. № 2020 та наказом Головдержслужби України від 06 лютого 2004 р. № 25 “Про затвердження Рекомендацій щодо застосування Постанови Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2003 р. № 2020 "Про затвердження Порядку погодження продовження терміну перебування на державній службі" з додатком та Форми подання щодо погодження продовження терміну перебування на державній службі”.

2. Част. 1 статті визначено, що уповноваженим продовжувати термін перебування на державній службі є начальник Головдержслужби України. Орган, уповноважений приймати рішення щодо продовження терміну перебування на державній службі, при наданні зазначеної державної послуги, у своїй роботі керується Порядком розгляду питань щодо погодження продовження терміну перебування на державній службі державним службовцям, які досягли граничного віку перебування на державній службі, та присвоєння рангів державним службовцям І-ІІ категорій посад, затвердженого наказом Головдержслужби України від 16 березня 2009 р. № 72.

3. Відповідно до Порядку погодження терміну перебування на державній службі, орган, який порушує клопотання щодо продовження терміну перебування на державній службі - керівник державного органу, з яким службовець перебуває в трудових відносинах. Подання документів щодо погодження продовження терміну перебування на державній службі надсилається не пізніше ніж за місяць до досягнення державним службовцем граничного віку

- 25 -

перебування на державній службі або закінчення терміну попереднього продовження.

4. До органів, уповноважених погоджувати продовження терміну перебування на державній службі, відносяться:

- керівник органу вищого рівня в порядку підпорядкування; - керівник центрального органу виконавчої влади, Голови Ради міністрів

Автономної Республіки Крим, голови відповідної місцевої держадміністрації щодо продовження терміну перебування на державній службі для осіб, які призначаються на посади та звільняються з посад за погодженням з цими органами, наприклад, Адміністрація Президента України та Секретаріат Кабінету Міністрів України щодо осіб, які відповідно до законодавства призначаються на посаду Президентом України та Кабінетом Міністрів України; голова відповідної місцевої держадміністрації із Секретаріатом Кабінету Міністрів України після погодження з Мінрегіонбудом щодо перших заступників та заступників голів обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій;

- територіальні Управління державної служби Головного управління державної служби України.

5. Підстави для продовження терміну перебування на державній службі: - вагомий внесок державного службовця у діяльність державного органу

або його структурного підрозділу протягом тривалого часу, але не менше одного року;

- його провідна роль або участь у розробленні, впровадженні нормативно-правових актів, підготовці і виконанні державних, регіональних та галузевих програм.

6. Підстави для відмови у продовженні терміну перебування на державній службі:

- порушення державними органами законодавства з питань прийняття на державну службу та проходження державної служби державним службовцем

- порушення вимог Порядку погодження терміну перебування на державній службі.

РОЗДІЛ V СЛУЖБОВА КАР'ЄРА

Стаття 24. Проходження служби

Прийняття на державну службу, просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов'язаних із службою, проводиться відповідно до категорій посад службовців, а також згідно з рангами, які їм присвоюються.

1. Проходження служби в органах державної влади — сукупність юридичних фактів, які характеризують правовий стан співробітників цих органів і відображають його динаміку. Правовий стан співробітників органів державної влади визначають такі юридичні факти: прийняття на службу, проходження іспиту за конкурсом, призначення на посаду, присвоєння рангу державного службовця, переміщення по службі тощо. Просування по службі, що відбувається в межах державних посад, категорій і рангів, складає в сукупності службову кар'єру державного службовця.

- 26 -

Стаття 25. Класифікація посад Основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу. Встановлюються такі категорії посад службовців: перша категорія - посади голів державних комітетів, що не є членами Уряду України, голів інших центральних органів державної виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України, Постійного Представника Президента України в Республіці Крим, представників Президента України в областях, містах Києві та Севастополі, перших заступників міністрів, перших заступників голів державних комітетів, що входять до складу Уряду, керівників Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради України та інші прирівняні до них посади; друга категорія - посади заступників керівника Адміністрації Президента України, заступників керівника Секретаріату Верховної Ради України, заступників керівника апарату Кабінету Міністрів України, керівників структурних підрозділів Секретаріату Верховної Ради України, секретаріатів постійних комісій Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, апарату Кабінету Міністрів України, радників та помічників Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, заступників міністрів, заступників голів державних комітетів, які входять до складу Уряду, перших заступників, заступників голів комітетів та інших центральних органів державної виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України, першого заступника Постійного Представника Президента України в Республіці Крим, перших заступників глав обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади; третя категорія - посади заступників керівників структурних підрозділів, завідуючих секторами, головних спеціалістів, експертів, консультантів Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів України, заступників Постійного Представника Президента України в Республіці Крим, заступників глав обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, представників Президента України в районах, районах міст Києва та Севастополя, начальників управлінь, самостійних відділів у складі міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади та інші прирівняні до них посади; четверта категорія - посади спеціалістів Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів України, заступників начальників управлінь, самостійних відділів (підвідділів) міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади; п'ята категорія - посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, заступників представників Президента України в районах, районах міст Києва та Севастополя, заступників керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, спеціалістів апарату цих адміністрацій та інші прирівняні до них посади; шоста категорія - посади керівників управлінь, відділів, служб районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади;

- 27 -

сьома категорія - посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь і відділів та інші прирівняні до них посади. Віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.

1. Критеріями класифікації посад державних службовців відповідно до положень Закону є:

- організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу; - обсяг і характер повноважень на конкретній посаді; - роль і місце посади в структурі державного органу. Організаційно-правовий рівень органу визначається його правовим статусом

(повноваженнями) щодо призначення державних службовців на посади в органи державної влади та їх апарат. Обсяг і характер повноважень (компетенції) на конкретній посаді визначаються особливостями завдань і функцій держави, покладених на державного службовця колом його посадових завдань і обов'язків та наданих йому відповідних повноважень посадової особи.

Роль і місце посади в структурі органу державного управління визначаються відповідно до розподілу державних службовців на керівників органів державної влади, яким надані права органів виконавчої влади, їх заступників, керівників і заступників керівників підрозділів цих органів (головних управлінь, управлінь, самостійних відділів, відділів), а також спеціалістів.

2. Потрібно зазначити, що ст. 25 Закону не дає виключного переліку посад державних службовців. Нові посади як організаційні одиниці та віднесення існуючих посад до відповідних категорій посад державних службовців здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 26. Ранги державних службовців

Встановлюються такі ранги державних службовців: службовцям, які займають посади, віднесені до першої категорії, може бути присвоєно 3, 2 і 1 ранг; службовцям, які займають посади, віднесені до другої категорії, може бути присвоєно 5, 4 і 3 ранг; службовцям, які займають посади, віднесені до третьої категорії, може бути присвоєно 7, 6 і 5 ранг; службовцям, які займають посади, віднесені до четвертої категорії, може бути присвоєно 9, 8 і 7 ранг; службовцям, які займають посади, віднесені до п'ятої категорії, може бути присвоєно 11, 10 і 9 ранг; службовцям, які займають посади, віднесені до шостої категорії, може бути присвоєно 13, 12 і 11 ранг; службовцям, які займають посади, віднесені до сьомої категорії, може бути присвоєно 15, 14 і 13 ранг. Положення про ранги службовців затверджується Кабінетом Міністрів України.

- 28 -

Ранг службовцю присвоюється відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи. Ранги, які відповідають посадам першої категорії, присвоюються Президентом України. Ранги, які відповідають посадам другої категорії, присвоюються Кабінетом Міністрів України, крім рангів, що присвоюються державним службовцям, які є працівниками Апарату Верховної Ради України. Ранги, що відповідають посадам другої категорії, державним службовцям - працівникам Апарату Верховної Ради України присвоюються Головою Верховної Ради України. Ранги, які відповідають посадам третьої - сьомої категорій, присвоюються керівником державного органу, в системі якого працює державний службовець. При прийнятті на державну службу службовцю присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад. Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної категорії посади державний службовець повинен успішно відпрацювати на займаній посаді два роки. За виконання особливо відповідальних завдань державному службовцю може бути присвоєно черговий ранг достроково в межах відповідної категорії посад. За сумлінну працю державному службовцю при виході на пенсію може бути присвоєно черговий ранг поза межами відповідної категорії посад. Державний службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду. Якщо державний службовець перейшов на посаду нижчої категорії або залишив державну службу, на яку потім повернувся, за ним зберігається присвоєний ранг. Народним депутатам України, які до обрання перебували на державній службі, час виконання цих обов'язків зараховується до стажу державної служби. У трудовій книжці державного службовця робиться запис про присвоєння, зміну і позбавлення відповідного рангу.

1. Процедура присвоєння рангів державним службовцям регулюється Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 1996 р. № 658 та наказом Головдержслужби України від 31 березня 2006 р. № 106 “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування Постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 1996 р. № 658 "Про затвердження Положення про ранги державних службовців”.

Постановою визначається чотири процедури присвоєння рангів, а саме: - присвоєння рангу при прийнятті на державну службу вперше; - присвоєння чергового рангу в межах відповідної категорії посад, так зване

горизонтальне просування по службі; - присвоєння рангу при переведенні на іншу більш високу посаду, так зване

вертикальне просування по службі; - присвоєння чергового рангу поза межами відповідної категорії посад при

виході на пенсію державного службовця. 2. Ранги, які відповідають посадам І категорії, присвоюються

Президентом України, ІІ категорії - Кабінетом Міністрів України, крім рангів, що присвоюються Головою Верховної Ради України державним службовцям - працівникам Апарату Верховної Ради України. Пропозиції щодо присвоєння рангів, які відповідають посадам першої та другої категорій, вносить Головдержслужба України за поданням відповідних державних органів (на основі висновку Експертної ради при Начальнику Головдержслужби з підготовки пропозицій щодо рішень з окремих кадрових питань, що стосуються погодження продовження терміну перебування на державній службі державним службовцям,

- 29 -

які досягли граничного віку, та присвоєння рангів державним службовцям, які займають посади І-ІІ категорій, положення про яку затверджено наказом від 16 березня 2009 р. № 72).

Ранги керівникам місцевих органів державної виконавчої влади, головам місцевих Рад, що відповідають посадам ІІІ-V категорій, присвоюються відповідно керівником органу державної виконавчої влади чи головою Ради вищого рівня.

3. Коли особа вперше призначається на посаду державного службовця, їй присвоюється, як правило, найнижчий ранг державного службовця у відповідній категорії посад, згідно із класифікацією посад, визначеною ст. 25 Закону. Оскільки ранги державним службовцям присвоюються в індивідуальному порядку відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи, то при зарахуванні вперше на посаду державного службовця, керівник органу за відповідним поданням кадрової служби може присвоїти їй середній ранг в межах відповідної категорії посад у випадку виконання кваліфікаційних вимог до посади (кваліфікаційні вимоги до посади щодо освітнього рівня, досвіду роботи, знань та вмінь, необхідних для обіймання посади, визначаються у Довіднику Типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців, затвердженого наказом Головдержслужби України 01 вересня 1999 р. № 65)

4. Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної категорії посади державний службовець повинен успішно відпрацювати на займаній посаді два роки, тобто результати його роботи повинні бути позитивними при проведенні відповідного оцінювання (щорічна оцінка виконання державними службовцями покладених на них завдань і обов’язків або атестація державних службовців), а до державного службовця не повинні застосовуватись дисциплінарні стягненні (відповідно до ст.147-151 КЗпП).

За виконання особливо відповідальних завдань державному службовцю може бути присвоєно черговий ранг достроково, без дотримання дворічного терміну проходження державної служби, в межах відповідної категорії посад.

5. У разі призначення державних службовців на посади більш високої категорії їм присвоюється ранг у межах категорії посад, які вони зайняли відповідно до визначеної класифікації посад. Державним службовцям, які призначаються на посаду більш високої категорії та мають ранг у межах цієї категорії, може бути залишено попередній або присвоєно наступний ранг у межах відповідної категорії посад.

У разі залишення попереднього рангу наступний ранг державному службовцю присвоюється з урахуванням часу присвоєння попереднього рангу.

6. За сумлінну працю державному службовцю у разі звільнення з державної служби у зв'язку з виходом на пенсію може бути присвоєно черговий ранг поза межами відповідної категорії посад, якщо він має найвищий ранг у такій категорії посад та з моменту присвоєння останнього рангу пройшло не менше як два роки.

Державному службовцю, якому присвоєно ранг поза межами категорії посад у зв'язку з виходом на пенсію:

- достроково відповідно до Закону України “Про зайнятість населення”,

- на пільгових умовах відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ” або у зв'язку з визнанням його

- 30 -

інвалідом I чи II групи відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”

у період перебування на державній службі та який потім повернувся на державну службу, вдруге ранг поза межами категорії посад не присвоюється.

7. Черговий ранг не може бути присвоєний державному службовцю, до якого протягом останнього року застосовувалися дисциплінарні стягнення, а також у період проведення службового розслідування або перебування під слідством. Не випадково Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 1996 р. № 658 передбачено термін 1 рік з дня накладання дисциплінарного стягнення, протягом якого державному службовцю не може бути присвоєно черговий ранг. Відповідно до ст. 151 КЗпП України працівник автоматично вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення, якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення його не буде піддано новому дисциплінарному стягненню.

8. Надбавка за ранг провадиться з дня його присвоєння у розмірах, встановлених Постановою Кабінетом Міністрів України від 25 грудня 1995 р. № 1043 “Про упорядкування оплати праці працівників апарату органів державної виконавчої влади, прокуратури, судів, митної служби та інших органів”. Державному службовцю, який працює неповний робочий день (тиждень), надбавка за ранг здійснюється пропорційно відпрацьованому часу.

Після успішного завершення випробування, особам, призначеним на посади державних службовців, встановлюється ранг державного службовця відповідно до ст. 25 Закону. Особам, які призначені на посади державних службовців з терміном випробування, і мають ранги, присвоєні за попереднім місцем роботи, надбавка за ранг у період випробування провадиться відповідно до цього рангу.

Стаття 27. Просування по службі

Просування по службі державного службовця здійснюється шляхом зайняття більш високої посади на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України та Кабінетом Міністрів України, або шляхом присвоєння державному службовцю більш високого рангу. Державний службовець має право брати участь у конкурсі на заміщення вакантної посади. Переважне право на просування по службі мають державні службовці, які досягли найкращих результатів у роботі, виявляють ініціативність, постійно підвищують свій професійний рівень та зараховані до кадрового резерву.

1. Порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 169.

2. Окрім конкурсного відбору, який відповідно до даної статті, є основним механізмом вступу на державну службу, передбачається існування інших процедур, встановлених Кабінетом Міністрів України. Так, на реалізацію ст. 19 Закону було затверджено процедуру стажування в державних органах з метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня і ділових якостей працівників, які претендують на посаду державного службовця, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01 грудня 1994 р. № 804. За результатами стажування державний службовець може бути переведений на

- 31 -

посаду за рішенням керівника відповідного державного органу без конкурсного відбору або зарахований до кадрового резерву державного органу.

3. Ст. 28 Закону передбачено формування кадрового резерву для державної служби для заміщення посад державних службовців, а також для просування їх по службі. Порядок формування кадрового резерву визначається Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 р. № 199, відповідно до якого у разі, якщо посада, до кадрового резерву на яку зараховано працівника, стає вакантною, він має переважне право на її заміщення при проведенні конкурсу.

4. Відповідно до ст. 22 Закону України “Про Кабінет Міністрів України” перші заступники та заступники міністра призначаються на посаду Кабінетом Міністрів України за поданням відповідних міністрів; перші заступники і заступники керівників інших центральних органів виконавчої влади - за поданням міністрів, до сфери спрямування та координації яких належать ці органи; керівники урядових органів - за поданням міністра, у системі міністерства якого функціонують відповідні органи. Окремим порядком врегульовано розгляд питань, пов'язаних з призначенням на посади та звільненням з посад керівників органів виконавчої влади, урядових органів, торговельно-економічних місій у складі закордонних дипломатичних установ України, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 2007 р. № 880.

Стаття 28. Кадровий резерв державної служби

У державних органах створюється кадровий резерв для зайняття посад державних службовців, а також для просування по службі. Кадровий резерв формується із: спеціалістів місцевого та регіонального самоврядування, виробничої, соціально-культурної, наукової та інших сфер, а також випускників навчальних закладів відповідного профілю; державних службовців, які підвищили кваліфікацію або пройшли стажування та рекомендовані для просування на більш високі посади. Порядок формування і організація роботи з кадровим резервом регулюються Положенням про кадровий резерв державної служби, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

1. Кадровий резерв для державної служби створюється для заміщення посад державних службовців, а також для просування їх по службі відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 р. № 199 “Про затвердження Положення про формування кадрового резерву для державної служби”.

2. До кадрового резерву, окрім зазначених в цій статті категорій керівників і спеціалістів, включаються народні депутати України, працівники органів місцевого самоврядування, державні службовці, які за результатами атестації рекомендовані для роботи на більш високих посадах, особи, рекомендовані конкурсними комісіями для зарахування до кадрового резерву, тощо.

Окрім того, Національна академія державного управління при Президентові України проводить підготовку фахівців до зарахування до кадрового резерву на посади першої - четвертої категорії в органах державної влади та органах місцевого самоврядування відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України

- 32 -

від 14 квітня 2004 р. № 468 “Положення про прийом слухачів до Національної академії державного управління при Президентові України”.

З працівниками, зарахованими до кадрового резерву, проводиться робота згідно із затвердженими керівниками державних органів чи їхніх структурних підрозділів особистими річними планами.

3. На посади державних службовців першої - третьої категорії, призначення на які здійснюється Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України та Кабінетом Міністрів України, здійснюється конкурсний відбір для зарахування до кадрового резерву, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 272. Конкурс із зарахування до кадрового резерву проводиться щороку у грудні на посади:

- перших заступників та заступників міністрів - відповідним міністерством;

- керівників центральних органів виконавчої влади, їх перших заступників та заступників, керівників урядових органів, їх перших заступників та заступників - відповідним центральним органом виконавчої влади;

- голів обласних, районних, районних у м. Севастополі держадміністрацій - відповідними обласними, районними, Севастопольською міською держадміністраціями;

- голів районних в Автономній Республіці Крим держадміністрацій - Радою міністрів Автономної Республіки Крим.

Стаття 29. Навчання і підвищення кваліфікації державних службовців

Державним службовцям створюються умови для навчання і підвищення кваліфікації у відповідних навчальних закладах (на факультетах) та шляхом самоосвіти. Державні службовці підвищують свою кваліфікацію постійно, у тому числі через навчання у відповідних навчальних закладах, як правило, не рідше одного разу на п'ять років. Результати навчання і підвищення кваліфікації є однією з підстав для просування по службі.

1. Підготовка державних службовців передбачає здобуття освіти відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, магістра за спеціальностями, спрямованими для професійної діяльності на державній службі, а також навчання в аспірантурі, докторантурі Національної академії державного управління при Президентові України, інших навчальних закладів або наукових установ за спеціальностями, спрямованими для професійної діяльності на державній службі.

Так, прийом до Національної академії державного управління при Президентові України здійснюється за державним замовленням відповідно до Постанови від 14 квітня 2004 р. № 468. Порядок вступу до магістратур державної служби при вищих навчальних закладах визначено Положенням про порядок прийому осіб на навчання за освітньо-професійними програмами підготовки магістрів за спеціальністю “Державна служба” в освітній галузі “Державне управління”, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2005 р. № 402, яким зазначено, що на навчання за програмами підготовки магістрів за денною, заочною, вечірньою та дистанційною формою приймаються на конкурсній основі особи, які мають повну вищу освіту.

- 33 -

2. Підвищення кваліфікації державних службовців за професійними програмами здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1997 р. № 167 не рідше одного разу на п'ять років:

- при зарахуванні до кадрового резерву; - зайнятті посад вищої категорії; - перед черговою атестацією державного службовця,

а для фахівців, уперше прийнятих на державну службу, - протягом першого року їх роботи.

3. До основних видів підвищення кваліфікації державних службовців відносяться:

- навчання за професійними програмами підвищення кваліфікації державних службовців в Інституті підвищення керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові Президента та центрах перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій в областях, м. Києві та м. Севастополі;

- самостійне навчання (самоосвіта), в тому числі участь у щорічному Всеукраїнському конкурсі “Кращий державний службовець” відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2008 р. № 1136;

- тематичні постійно діючі семінари; - тематичні короткотермінові семінари, зокрема тренінги відповідно до

Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2008 р. № 1136, з вивчення актуальних проблем державного управління, нових актів законодавства, передового вітчизняного та зарубіжного досвіду управлінської діяльності;

- стажування в державних органах відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01 грудня 1994 р. № 804. 4. Особи, які успішно пройшли атестацію за професійними програмами,

отримують свідоцтво про підвищення кваліфікації встановленого зразка.

РОЗДІЛ VI ПРИПИНЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

Стаття 30. Підстави припинення державної служби

Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі: 1) порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону); 2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 цього Закону; 3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону); 4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону); 5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону);

- 34 -

6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону; 7) неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 цього Закону. Зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім державних службовців патронатної служби. За державними службовцями, які займали посади першої категорії не менше трьох років і звільнені у зв'язку із зміною складу органу, де вони працювали, або закінченням терміну повноважень цього органу, зберігається середньомісячний заробіток на період працевлаштування, але не більше одного року.

Стаття 31. Відставка державного службовця

Відставкою є припинення державної служби службовцем, який займає посаду першої або другої категорії, за його письмовою заявою. Підставами для відставки є: принципова незгода з рішенням державного органу чи посадової особи, а також етичні перешкоди для перебування на державній службі; примушування державного службовця до виконання рішення державного органу чи посадової особи, яке суперечить чинному законодавству, що може заподіяти значної матеріальної або моральної шкоди державі, підприємствам, установам, організаціям або об'єднанням громадян, громадянину; стан здоров'я, що перешкоджає виконанню службових повноважень (за наявності медичного висновку). Відставка приймається або в ній дається мотивована відмова державним органом або посадовою особою, які призначили державного службовця на цю посаду. Рішення про прийняття відставки або відмову в ній приймається у місячний термін. У разі відмови у відставці державний службовець повинен продовжувати виконання службових обов'язків і має право на звільнення в порядку, передбаченому Кодексом законів про працю України. У разі відставки державного службовця, який не досяг пенсійного віку, але має страховий стаж для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років і відпрацював на посадах першої чи другої категорії не менш як п'ять років, йому виплачується щомісячно 85 відсотків його посадового окладу з урахуванням надбавок за ранг та за вислугу років до досягнення пенсійного віку. При досягненні пенсійного віку державним службовцем, який перебуває у відставці, йому призначається пенсія як державному службовцю. У разі призначення пенсії за віком, працевлаштування, засудження за скоєння злочину виплати, передбачені частиною четвертою цієї статті, припиняються.

1. Відставка державного службовця – спеціальний механізм припинення державної служби. Відставка можлива виключно з найвищих посад державних службовців, тобто посадовців, що безпосередньо забезпечують реалізацію державної політики у певних сферах чи регіоні. Так, проводячи аналогію із відносинами власності за якими “власність зобов’язує” можна стверджувати, що “посада зобов’язує” мати власні погляди на подальше функціонування певної сфери чи території. Саме для випадків, коли власні погляди державного службовця

- 35 -

не співпадають із політикою керівництва законодавцем передбачена процедура відставки.

2. Відставка державного службовця можлива або за об’єктивних причин, як то, незадовільний стан здоров’я, так із внутрішніх суб’єктивних причин – як принципова незгода із рішенням державних органів чи їх посадових осіб. У зв’язку із цим відставка державного службовця який не досяг пенсійного віку, але має страховий стаж для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років і відпрацював на посадах першої чи другої категорії не менш як п'ять років, йому виплачується щомісячно 85 відсотків його посадового окладу з урахуванням надбавок за ранг та за вислугу років до досягнення пенсійного віку, тобто передбачена певна соціальна гарантія для такого державного службовця.

3. Процедура відставки може ініціюватися виключно державним службовцем, у той же час право прийняти відставку має державний орган або ж посадова особа, що призначала державного службовця.

Стаття 32. Оскарження рішення про припинення державної служби

Рішення про припинення державної служби може бути оскаржено державним службовцем безпосередньо до суду.

1. Відповідно до ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом. Державний службовець має право на розгляд його справи в адміністративному суді у випадку оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень відповідно до ст. 2 КАС.

2. Згідно із ст. 17 КАС, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, тощо. При реалізації свого права на вирішення в судовому порядку спорів щодо звільнення з публічної служби потрібно враховувати предметну та територіальну підсудність адміністративних справ (ст. 18, 19 КАС), а також строк звернення до адміністративного суду - річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ст. 99 КАС).

РОЗДІЛ VII МАТЕРІАЛЬНЕ ТА СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Стаття 33. Оплата праці

Оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

- 36 -

Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов'язків. Доплата за ранг провадиться відповідно до рангу, присвоєного державному службовцю. Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків. Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України. Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантій, пільг і компенсацій.

1. Ця стаття в загальних рисах визначає систему оплати праці державних службовців, які обіймають посади в апаратах органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів державної влади. Умови оплати праці визначаються відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 р. № 268.

2. Зокрема, зазначеною Постановою визначаються схеми посадових окладів керівних працівників, спеціалістів і службовців залежно від організаційно-правового статусу органу, з яким працівники перебувають в трудових відносинах, складності та рівня відповідальності виконуваних державними службовцями обов’язків.

3. Доплата за ранг провадиться відповідно до рангу, присвоєного державному службовцю, у розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1995 р. № 1043.

4. Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби, який обчислюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 р. № 283. Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим зазначеною Постановою, визначається перелік посад і органів, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.

5. Державному службовцю за рішення керівника може бути встановлено: - надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо

важливої роботи у розмірі до 50% посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг державного службовця та надбавки за вислугу років; та у розмірі до 100% посадовим особам, які безпосередньо займаються розробленням проектів нормативно-правових актів, проводять експертизу проектів таких актів (якщо

- 37 -

положеннями про підрозділи передбачено виконання такої роботи), а також прокурорам та слідчим органів прокуратури, керівним працівникам і слідчим органів внутрішніх справ, посади яких віднесені до відповідних категорій посад державних службовців і які займаються розслідуванням кримінальних справ;

- доплату за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників таких самих категорій персоналу (у разі відсутності внаслідок тимчасової непрацездатності, перебування у відпустці без збереження заробітної плати, у відпустці у зв'язку із вагітністю та пологами, у частково оплачуваній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку чи у відпустці без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку) - до 50% посадового окладу за основною роботою з використанням для цього до 50% посадового окладу відсутнього працівника;

- доплату за виконання обов'язків тимчасово відсутнього керівника або заступника керівника структурного підрозділу - у розмірі різниці між фактичним посадовим окладом тимчасово відсутнього керівника або заступника керівника структурного підрозділу (без урахування надбавок та доплати) і посадовим окладом працівника, який виконує обов'язки тимчасово відсутнього керівника або заступника керівника структурного підрозділу, у разі, коли працівник, що виконує обов'язки тимчасово відсутнього керівника структурного підрозділу, не є його заступником;

- надбавку за знання та використання в роботі іноземної мови; - доплату за науковий ступінь кандидата або доктора наук з відповідної

спеціальності; - надбавку за почесне звання "заслужений". 6. Окрім допомоги на оздоровлення державному службовцю, яка

виплачуються до щорічної основної відпустки (стаття 35 Закону), керівник органу має право надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.

7. Преміювання працівників державного органу здійснюється відповідно до положення про преміювання, в якому зазначаються конкретні умови, порядок встановлення та виплати премій, а також розмір преміювання. Преміювання працівників органу здійснюється у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Стаття 34. Заохочення за сумлінну працю

За сумлінну безперервну працю в державних органах, зразкове виконання трудових обов'язків державним службовцям видається грошова винагорода в розмірі та порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. За особливі трудові заслуги державні службовці представляються до державних нагород та присвоєння почесних звань.

1. Умови та порядок видачі грошової винагороди державним службовцям за безперервну працю в органах виконавчої влади визначається Постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. № 212 (виплата винагороди призупинена до стабілізації економічної ситуації відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008 р. № 1036). Виникнення у державних службовців

- 38 -

права на грошову винагороду за сумлінну безперервну працю в органах державної влади знаходиться у прямій залежності від наявності у державного службовця відповідного безперервного стажу на посадах державних службовців в одному або кількох органах державної влади не менше ніж 10 років.

2. До стажу безперервної роботи (служби) на посадах державних службовців в одному або кількох органах державної влади зараховуються всі періоди роботи (служби) у цих органах, у тому числі до 1 січня 1994 р., на посадах державних службовців, передбачених ст. 25 Закону, а також на посадах, що відносяться в установленому законодавством порядку до відповідних категорій посад державних службовців, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів, зазначених у частині 2 ст. 9 Закону. До стажу, який дає право на одержання грошової винагороди, не зараховується, але й не перериває його, період працевлаштування, протягом якого службовцю виплачувалася середньомісячна заробітна плата на період працевлаштування, якщо він звільнений з державної служби на підставі п. 1 частини 1 ст. 40 КЗпП, період перебування на обліку в службі зайнятості, як такого, що шукає роботу, а також строкова військова служба у разі, коли державний службовець після цього повернувся на державну службу.

Грошова винагорода видається один раз на п'ять років за умови зразкового виконання посадових обов'язків та відсутності порушень трудової дисципліни з урахуванням щорічної оцінки виконання державним службовцем покладених на нього завдань та обов'язків (за останні п'ять років).

3. Грошова винагорода видається у таких розмірах: від 10 до 15 років роботи - одна середньомісячна заробітна плата; від 15 до 20 років - дві, від 20 до 25 років - три, від 25 до 30 років - чотири, від 30 років і більше - п'ять, у межах асигнувань на оплату праці, передбачених у державному бюджеті для відповідних органів державної влади.

4. Для заохочення державних службовців за особистий внесок та заслуги у забезпечення реалізації, формування державної політики у відповідній галузі чи сфері діяльності та її функціонування, трудові досягнення, сумлінну працю, зразкове виконання обов’язків та особливо важливих доручень Головдержслужбою України встановлені відомчі заохочувальні відзнаки: нагрудний знак “Державна служба України “За сумлінну працю”, Почесна грамота, Грамота та Подяка Головного управління державної служби України, порядок присвоєння яких визначається наказами Головдержслужби України від 24 травня 2007 р. № 148, 149, 150, 151 відповідно.

Нагрудним знаком та Почесною грамотою, як правило, нагороджуються державні службовці, які раніше заохочувалися відповідними відомчими відзнаками у органах державної влади або інших установах, в яких вони працюють.

Державні службовці, які представлені до нагородження Почесною грамотою, повинні, як правило, мати стаж державної служби не менше 5 років, до нагородження нагрудним знаком – не менше 10 років. У випадку наявності стажу державної служби менше 10 років у експертному висновку може бути пропозиція про представлення до нагородження Почесною грамотою.

- 39 -

Стаття 35. Щорічні та додаткові відпустки державних службовців

Державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу. Державним службовцям, які мають стаж роботи в державних органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.

1. Право державних службовців на додаткову оплачувану відпустку передбачено ст. 35 Закону. Порядок і умови надання цієї відпустки регулюються зазначеною статтею Закону та Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 р. № 250.

Виникнення у державних службовців права на додаткову оплачувану відпустку та її тривалість знаходяться у прямій залежності від наявності у державного службовця відповідного стажу державної служби.

Додаткова оплачувана відпустка, яка надається державним службовцям, належить до щорічних відпусток, передбачених ст. 4 Закону України "Про відпустки". Державним службовцям, які мають стаж державної служби понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарних дні за кожний наступний рік. Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів.

Державним службовцям надається щорічна відпустка з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 р. № 268

2. Окрім щорічної основною та додаткової відпустки державний службовець має право на інші види відпусток, такі як творчі, додаткові відпустки в зв’язку із навчання та соціальні відпустки тощо відповідно до Закону України “Про відпустки” та КЗпП.

3. п. 22 ст.20 і п.1 ст.21 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” особам, віднесеним до категорії 1-2 потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи надано право на використання чергової відпустки в зручний для них час, а також на додаткову відпустку зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 робочих днів (16 календарних) днів на рік. Ця відпустка є гарантованою державою пільгою, а тому роботодавець зобов'язаний забезпечити це право працівника впродовж року.

Названа відпустка не належить до виду щорічних, визначених п.1 ст.4 Закону "Про відпустки", тому на неї не поширюються норми цього Закону, передбачені для щорічних відпусток. Відповідно до зазначеного додаткова відпустка, передбачена ст. 20 і 21 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, не підлягає перенесенню на інший період. Перенесення цієї відпустки з незалежних причин на другий рік теж не допускається.

- 40 -

Стаття 36. Соціально-побутове забезпечення державних службовців

Державні службовці забезпечуються житлом у встановленому порядку із державного фонду. Державні службовці, які займають посади першої - четвертої категорій, мають право на першочергове встановлення квартирних телефонів. Державні службовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, користуються у встановленому порядку безплатним медичним обслуговуванням у державних закладах охорони здоров'я. Цими ж закладами вони обслуговуються після виходу на пенсію.

1. Загальний порядок надання жилих приміщень громадянам, які потребують поліпшення житлових умов, визначений положеннями Житлового кодексу України.

ССттааттттяя 3377.. ППееннссііййннее ззааббееззппееччеенннняя іі ггрроошшоовваа ддооппооммооггаа ддеерржжааввнниимм ссллуужжббооввццяямм

ННаа ооддеерржжаанннняя ппееннссііїї ддеерржжааввнниихх ссллуужжббооввцціівв ммааююттьь ппррааввоо ооссооббии,, яяккіі ддооссяяггллии ввссттааннооввллееннооггоо ззааккооннооддааввссттввоомм ппееннссііййннооггоо ввііккуу,, ззаа ннааяяввннооссттіі ссттррааххооввооггоо ссттаажжуу ддлляя ччооллооввііккіівв -- ннее ммеенншшее 2255 ррооккіівв,, ддлляя жжіінноокк -- ннее ммеенншшее 2200 ррооккіівв,, уу ттооммуу ччиисслліі ссттаажжуу ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии -- ннее ммеенншшее 1100 ррооккіівв,, ттаа яяккіі ннаа ччаасс ддооссяяггннеенннняя ппееннссііййннооггоо ввііккуу ппррааццююввааллии ннаа ппооссааддаахх ддеерржжааввнниихх ссллуужжббооввцціівв,, аа ттааккоожж ооссооббии,, яяккіі ммааююттьь ннее ммеенншшее 2200 ррооккіівв ссттаажжуу ррооббооттии ннаа ппооссааддаахх,, ввііддннеессеенниихх ддоо ккааттееггоорріійй ппооссаадд ддеерржжааввнниихх ссллуужжббооввцціівв,, -- ннееззааллеежжнноо ввіідд ммііссццяя ррооббооттии ннаа ччаасс ддооссяяггннеенннняя ппееннссііййннооггоо ввііккуу.. ППееннссііяя ддеерржжааввнниимм ссллуужжббооввццяямм ппррииззннааччааєєттььссяя вв ррооззмміірріі 8800 ввііддссооттккіівв ввіідд ссуумм їїхх ззааррооббііттннооїї ппллааттии,, ннаа яяккіі ннааррааххооввууююттььссяя ссттррааххооввіі ввннеессккии ннаа ззааггааллььннооооббоовв''яяззккооввее ддеерржжааввннее ппееннссііййннее ссттррааххуувваанннняя,, ббеезз ооббммеежжеенннняя ггррааннииччннооггоо ррооззмміірруу ппееннссііїї,, аа ооссооббаамм,, яяккіі ннаа ччаасс ззввееррннеенннняя ззаа ппррииззннааччеенннняямм ппееннссііїї ннее єє ддеерржжааввннииммии ссллуужжббооввццяяммии,, -- уу ррооззмміірріі 8800 ввііддссооттккіівв ззааррооббііттннооїї ппллааттии ппррааццююююччооггоо ддеерржжааввннооггоо ссллуужжббооввццяя ввііддппооввііддннооїї ппооссааддии ттаа ррааннггуу ззаа ооссттаанннніімм ммііссццеемм ррооббооттии ннаа ддеерржжааввнніійй ссллуужжббіі.. ППееннссііяя ддеерржжааввнниимм ссллуужжббооввццяямм уу ччаассттиинніі,, щщоо ннее ппееррееввиищщууєє ррооззмміірруу ппееннссііїї іізз ссооллііддааррннооїї ссииссттееммии,, щщоо ппррииззннааччааєєттььссяя ввііддппооввіідднноо ддоо ЗЗааккооннуу УУккррааїїннии ""ППрроо ззааггааллььннооооббоовв''яяззккооввее ддеерржжааввннее ппееннссііййннее ссттррааххуувваанннняя"",, ввииппллааччууєєттььссяя ззаа ррааххуунноокк ккоошшттіівв ППееннссііййннооггоо ффооннддуу УУккррааїїннии.. ЧЧаассттииннаа ппееннссііїї,, щщоо ппееррееввиищщууєє ццеейй ррооззмміірр,, ввииппллааччууєєттььссяя ззаа ррааххуунноокк ккоошшттіівв ДДеерржжааввннооггоо ббююдджжееттуу УУккррааїїннии.. ППееннссііяя ддеерржжааввннооммуу ссллуужжббооввццюю ввииппллааччууєєттььссяя уу ппооввннооммуу ррооззмміірріі ннееззааллеежжнноо ввіідд ййооггоо ззааррооббііттккуу ((ппррииббууттккуу)),, ооддеерржжууввааннооггоо ппіісслляя ввииххооддуу ннаа ппееннссііюю.. ЗЗаа ккоожжнниийй ппооввнниийй рріікк ррооббооттии ппооннаадд 1100 ррооккіівв ннаа ддеерржжааввнніійй ссллуужжббіі ппееннссііяя ззббііллььшшууєєттььссяя ннаа ооддиинн ввііддссооттоокк ззааррооббііттккуу,, ааллее ннее ббііллььшшее 9900 ввііддссооттккіівв ззааррооббііттннооїї ппллааттии,, ббеезз ооббммеежжеенннняя ггррааннииччннооггоо ррооззмміірруу ппееннссііїї.. ДДеерржжааввнниимм ссллуужжббооввццяямм,, яяккіі уу ппееррііоодд ппееррееббуувваанннняя ннаа ддеерржжааввнніійй ссллуужжббіі ввииззннаанніі ііннввааллііддааммии II ттаа IIII ггрруупп,, ннееззааллеежжнноо ввіідд ппррииччииннии ііннввааллііддннооссттіі ппееннссііяя ппоо ііннввааллііддннооссттіі ппррииззннааччааєєттььссяя вв ррооззмміірраахх,, ппееррееддббааччеенниихх ччаассттииннааммии ддррууггооюю іі пп''яяттооюю цціієєїї ссттааттттіі,, ппіісслляя ппррииппииннеенннняя ннииммии ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии ззаа ннааяяввннооссттіі ссттаажжуу ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии ннее ммеенншшее 1100 ррооккіівв ттаа ссттррааххооввооггоо ссттаажжуу,, ввссттааннооввллееннооггоо ддлляя ппррииззннааччеенннняя ппееннссііїї ппоо ііннввааллііддннооссттіі ввііддппооввіідднноо ддоо ЗЗааккооннуу УУккррааїїннии ""ППрроо ззааггааллььннооооббоовв''яяззккооввее ддеерржжааввннее ппееннссііййннее ссттррааххуувваанннняя"".. ЯЯккщщоо ззааззннааччеенніі ооссооббии ппооввееррттааююттььссяя ннаа ддеерржжааввннуу ссллуужжббуу,, ввииппллааттаа ппееннссііїї ппоо ііннввааллііддннооссттіі ппррииппиинняяєєттььссяя ннаа ппееррііоодд ддоо ззввііллььннеенннняя зз ррооббооттии ааббоо ддооссяяггннеенннняя ннииммии

- 41 -

ггррааннииччннооггоо ввііккуу ппееррееббуувваанннняя ннаа ддеерржжааввнніійй ссллуужжббіі.. УУ ццььооммуу ррааззіі,, аа ттааккоожж уу ррааззіі ппррооддооввжжеенннняя ппееррееббуувваанннняя ззааззннааччеенниихх ооссіібб ннаа ддеерржжааввнніійй ссллуужжббіі ббеезз ооффооррммллеенннняя ппееннссіійй ппоо ііннввааллііддннооссттіі ннаа ууммоовваахх,, ппееррееддббааччеенниихх ччаассттииннооюю шшооссттооюю цціієєїї ссттааттттіі,, ввооннии ммааююттьь ппррааввоо ннаа ооддеерржжаанннняя ппееннссііїї ввііддппооввіідднноо ддоо ЗЗааккооннуу УУккррааїїннии ""ППрроо ззааггааллььннооооббоовв''яяззккооввее ддеерржжааввннее ппееннссііййннее ссттррааххуувваанннняя"".. УУ ррааззіі ссммееррттіі ооссооббии уу ппееррііоодд ппееррееббуувваанннняя ннаа ддеерржжааввнніійй ссллуужжббіі ззаа ннааяяввннооссттіі уу ппооммееррллооггоо ггооддууввааллььннииккаа ссттаажжуу ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии ннее ммеенншшее 1100 ррооккіівв ннееппррааццееззддааттнниимм ччллееннаамм ссіімм''її ппооммееррллооггоо ггооддууввааллььннииккаа,, яяккіі ббууллии ннаа ййооггоо ууттррииммаанннніі ((ппррии ццььооммуу ддііттяямм -- ннееззааллеежжнноо ввіідд ттооггоо,, ччии ббууллии ввооннии ннаа ууттррииммаанннніі ппооммееррллооггоо ггооддууввааллььннииккаа)),, ппррииззннааччааєєттььссяя ппееннссііяя уу ззвв''яяззккуу зз ввттррааттооюю ггооддууввааллььннииккаа ннаа ооддннооггоо ннееппррааццееззддааттннооггоо ччллееннаа ссіімм''її уу ррооззмміірріі 7700 ввііддссооттккіівв ссууммии ззааррооббііттннооїї ппллааттии ппооммееррллооггоо ггооддууввааллььннииккаа,, ннаа яяккуу ннааррааххооввууввааллииссяя ссттррааххооввіі ввннеессккии ннаа ззааггааллььннооооббоовв''яяззккооввее ддеерржжааввннее ппееннссііййннее ссттррааххуувваанннняя,, зз ууррааххуувваанннняямм ннооррмм ччаассттииннии пп''яяттооїї цціієєїї ссттааттттіі,, аа ннаа ддввоохх іі ббііллььшшее ччллеенніівв ссіімм''її -- 9900 ввііддссооттккіівв.. ДДоо ннееппррааццееззддааттнниихх ччллеенніівв ссіімм''її ннааллеежжааттьь ооссооббии,, ззааззннааччеенніі уу ссттааттттіі 3366 ЗЗааккооннуу УУккррааїїннии ""ППрроо ззааггааллььннооооббоовв''яяззккооввее ддеерржжааввннее ппееннссііййннее ссттррааххуувваанннняя"".. ППррааввоо ннаа ппррииззннааччеенннняя ппееннссііїї уу ззвв''яяззккуу зз ввттррааттооюю ггооддууввааллььннииккаа ннаа ууммоовваахх,, ппееррееддббааччеенниихх ччаассттииннооюю ввооссььммооюю цціієєїї ссттааттттіі,, ммааююттьь ттааккоожж ннееппррааццееззддааттнніі ччллееннии ссіімм''її ппооммееррллооїї ооссооббии,, яяккаа ооттррииммууввааллаа ппееннссііюю ззаа цциимм ЗЗааккоонноомм.. ДДеерржжааввнниийй ссллуужжббооввееццьь,, ззввііллььннеенниийй зз ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии уу ззвв''яяззккуу зз ззаассуудджжеенннняямм ззаа ууммиисснниийй ззллооччиинн,, ввччииннеенниийй зз ввииккооррииссттаанннняямм ссввооггоо ппооссааддооввооггоо ссттааннооввиищщаа,, ааббоо ввччииннеенннняямм ккооррууппццііййннооггоо ддііяянннняя,, ппооззббааввлляяєєттььссяя ппрраавваа ннаа ооддеерржжаанннняя ппееннссііїї,, ппееррееддббааччееннооїї цціієєюю ссттааттттееюю.. ВВ ттааккиихх ввииппааддккаахх ппееннссііяя ддеерржжааввннооммуу ссллуужжббооввццюю ппррииззннааччааєєттььссяя ннаа ззааггааллььнниихх ппііддссттаавваахх.. ДДеерржжааввнниимм ссллуужжббооввццяямм уу ррааззіі ввииххооддуу ннаа ппееннссііюю ппррии ннааяяввннооссттіі ссттаажжуу ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии ннее ммеенншшее 1100 ррооккіівв ввииппллааччууєєттььссяя ггрроошшоовваа ддооппооммооггаа вв ррооззмміірріі 1100 ммііссяяччнниихх ппооссааддооввиихх ооккллааддіівв.. УУ ррааззіі ввииххооддуу ннаа ппееннссііюю ддеерржжааввнніі ссллуужжббооввцціі ппррии ннааяяввннооссттіі ссттаажжуу ддеерржжааввннооїї ссллуужжббии ннее ммеенншшее 1100 ррооккіівв ккооррииссттууююттььссяя ууммооввааммии щщооддоо ккооммууннааллььнноо--ппооббууттооввооггоо ооббссллууггооввуувваанннняя,, ппееррееддббааччееннииммии цциимм ЗЗааккоонноомм..

1. Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг або кваліфікаційні класи, класний чин або спеціальні звання, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії відповідно до Закону, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарних місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяці такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

2. До 20-річного стажу, який дає право на пенсію державного службовця, незалежно від місця роботи під час досягнення пенсійного віку, зараховуються всі періоди роботи на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у ст. 25 Закону, а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідних категорій посад державних службовців. Посади військовослужбовців, працівників органів внутрішніх справ, прокуратури, які мають спеціальні звання, журналістів державних і комунальних засобів масової інформації, наукових працівників державних наукових установ, виборні і відповідальні посади в партійних, комсомольських і профспілкових організаціях не віднесені до відповідних категорій посад державних службовців. Тому, періоди роботи на вказаних посадах не можуть бути зарахованими до 20-річного стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, який дає право на одержання пенсії державного службовця незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку.

- 42 -

3. До 10-річного стажу, який дає право на пенсію державного службовця при виході на пенсію із посади державного службовця зараховується весь стаж державної служби, обрахований відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 р. № 283.

ССттааттттяя 337711.. ППоорряяддоокк іі ууммооввии ппееррееррааххууннккуу ппееннссіійй ддеерржжааввнниихх ссллуужжббооввцціівв

УУ ррааззіі ппііддввиищщеенннняя ррооззмміірруу ззааррооббііттннооїї ппллааттии ппррааццююююччиимм ддеерржжааввнниимм ссллуужжббооввццяямм,, аа ттааккоожж уу ззвв''яяззккуу іізз ннааббууттттяямм ооссооббооюю ппрраавваа ннаа ппееннссііййннее ззааббееззппееччеенннняя ддеерржжааввннооггоо ссллуужжббооввццяя ззаа цциимм ЗЗааккоонноомм ввііддппооввіідднноо ззддііййссннююєєттььссяя ппееррееррааххуунноокк рраанніішшее ппррииззннааччеенниихх ппееннссіійй.. ППееррееррааххуунноокк ппееннссііїї ззддііййссннююєєттььссяя ввииххооддяяччии іізз ссуумм ззааррооббііттннооїї ппллааттии,, ннаа яяккіі ннааррааххооввууююттььссяя ссттррааххооввіі ввннеессккии ннаа ззааггааллььннооооббоовв''яяззккооввее ддеерржжааввннее ппееннссііййннее ссттррааххуувваанннняя ппррааццююююччооггоо ддеерржжааввннооггоо ссллуужжббооввццяя ввііддппооввііддннооїї ппооссааддии ттаа ррааннггуу ннаа ммооммееннтт ввииннииккннеенннняя ппрраавваа ннаа ппееррееррааххуунноокк ппееннссііїї..

1. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 р. № 865 “Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії” у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям відповідно до рішень Кабінету Міністрів України після набрання чинності Законом України від 16 січня 2003 р. № 432-VІ “Про внесення змін до Закону України “Про державну службу” заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким вона призначена з дня набрання чинності Законом України “Про державну службу”, визначається в такому порядку:

1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, - на підставі поданої довідки про отримання довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку;

2) іншим пенсіонерам – на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок. При цьому:

- посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України на момент виникнення права на перерахунок за відповідною посадою та рангом на момент призначення (перерахунку) пенсії;

- надбавки за знання та використання в роботі іноземної мови, за почесне звання “заслужений”, за роботу з таємними документами залежно від ступеня таємності інформації, доплата за науковий ступінь кандидата або доктора наук враховуються в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України на момент виникнення права на перерахунок, якщо вони були фактично встановлені особі;

- премія та інші надбавки враховуються в середніх розмірах стосовно визначених законодавством таких виплат у відповідному державному органі, з якого особа вийшла на пенсію, на момент виникнення права на перерахунок, якщо вони були фактично встановлені на час призначення (перерахунку) пенсії, або за бажанням особи у період, передбачений абзацом першим пункт 1 цієї Постанови.

2. Перерахунок пенсії провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої ним заяви та

- 43 -

довідок, виданих державним органом за останнім місцем роботи. У разі ліквідації державного органу довідку видає орган, який є правонаступником, а у разі його відсутності та перейменування (відсутності) посад довідка видається у порядку, встановленому Міністерством праці та соціальної політики України за погодженням з Головним управлінням державної служби України.

РОЗДІЛ VIII ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА

ПРО ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ

Стаття 38. Відповідальність за порушення законодавства про державну службу Особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із чинним законодавством.

1. Кримінальна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, суть якого полягає у застосуванні судом від імені держави до І особи, що вчинила злочин, державного примусу у формі покарання.

Злочин - це передбачене КК суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Злочином не вважається дія або І бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної) шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству, державі.

Кримінальна відповідальність за злочини, які вчинені спеціальним суб'єктом - державним службовцем, передбачена Розділом XVII КК - Злочини у сфері службової діяльності, до яких належать:

- зловживання владою або службовим становищем (ст.364 КК); - перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК); - службове підроблення (ст.366 КК); - службова недбалість (ст. 367 КК); - одержання хабара (ст. 368 КК); - провокація хабара (ст. 370 КК).

2. Адміністративна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, зміст якої полягає у примусовому, з додержанням встановленої процедури, застосуванні правомочним суб'єктом передбачених законодавством за вчинення адміністративного проступку заходів впливу, які виконані правопорушником.

Адміністративна відповідальність спеціального суб'єкту державного службовця настає за вчинення адміністративного правопорушення (проступку) - протиправної, винної (умисної або необережної) дії чи бездіяльності яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління.

Державні службовці, за вчинення адміністративних проступків, притягуються до адміністративної відповідальності як спеціальні суб'єкти, тобто – посадові особи.

Відповідно до ст. 14 Кодексу України про адміністративні правопорушення, посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні

- 44 -

правопорушення, пов'язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких належить до їх службових обов'язків. Недодержання посадовою особою встановлених правил є, водночас, адміністративним і дисциплінарним проступком, що й зумовлює застосування, в багатьох випадках як адміністративної, так і дисциплінарної відповідальності.

Окрім Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративна відповідальність державних службовців визначається Законом “Про боротьбу з корупцією”. Підставами для притягнення державних службовців до адміністративної відповідальності відповідно до цього закону, є вчинення ними таких діянь:

1) корупції, тобто діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, яка спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

2) корупційних діянь, якими є: - незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій

держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, зокрема прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою за їх фактичну (дійсну) вартість;

- одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством;

- інших правопорушень, пов'язаних з корупцією (порушення спеціальних обмежень, порушення вимог фінансового контролю, невжиття заходів щодо боротьби з корупцією, умисне невиконання своїх обов'язків по боротьбі з корупцією).

3. Цивільна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, зміст якої полягає у настанні передбачених цивільно-правовою нормою негативних майнових наслідків, які завжди є для правопорушника додатковим майновим обтяженням (додатковими майновими втратами або майновими обов'язками)

Відповідно до ст. 56 Конституції України, ст. 1173 та 1174 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, посадової або службової особи органу державної влади, під час здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів. Держава також несе відповідальність внаслідок прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований.

Підставою виникнення права на відшкодування завданої шкоди є як неправомірні рішення і дії органу державної влади та їх посадових осіб, так і їх бездіяльність.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: Незаконними є дії і рішення, якщо вони порушують закони, інші нормативні акти або вирішено питання, які не належать до компетенції відповідного органу чи його посадових осіб. Це можуть бути колегіальні рішення

- 45 -

та одноособові дії посадових осіб, унаслідок яких фізичні або юридичні особи були позбавлені можливості повністю чи частково здійснювати право, надане їм законом або іншими нормативними актами, або на них покладено виконання якихось непередбачених обов'язків, або їх притягнуто до не передбаченої відповідальності.

Бездіяльність органів чи посадових осіб має місце, коли вони не здійснюють дій, які були повинні виконати відповідно до закону чи нормативного акту.