Олександр Бобошко Б І Л Ь І Ч Е Р Н...
138
Олександр Бобошк о Б І Л Ь І Ч Е Р Н Ь
Transcript of Олександр Бобошко Б І Л Ь І Ч Е Р Н...
Олександр Бобошко
Б І Л Ь І Ч Е Р Н Ь
Олександр БобошкоБіль і чернь: Вірші. – Х.: Майдан, 2015. – 138 с.
«Біль і чернь» — сьома книжка Олександра Бобошка, автора збірок «Ніч на п’ятницю», «Пора Терезів», «Шукран, Багда-де!», «У світі втрат і свят», «Жевріє», «Передспасся».
3
* * *
За вікном – тільки сірість асфальту і сірість небес,та образа безлистого квітня на це бездощів’я.Ще такого пересуху тут не було (щоб так жив я!)Порятуй же, о Зевсе. Від нашого гніву – себе.
Ми усе жартували, коли гартувалася сталь.Чи достатньо сталевими в підсумку повиростали? Живемо – наче просто прийшли подивитись виставу.Та, до того ж, не найхепіенднішу з тисяч вистав.
А вона ж не навічно, квітнева журба за вікном.Ця принизлива сірість – не швидко-, але виліковна.Дочекатися вербної радості, вин Великодніх.Дочекатись Її,її заквітчавши столи й підвіконня,прикріпивши на стіну весняних сонетів вінок...
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
4
* * *
Калину за побеги казнит москит Илья Риссенберг
Що принишкли, янголи-охоронці?Проти «Буків», мабуть, і ви безсилі.Убивають нас. І гуртом, і вроздріб.Не одну вже тисячу покосило.
Що мовчиш, розгублений Пантократоре?Не готовий був до таких випробувань?Примиритись радиш із цими втратами,бо усе розділено й перепродано?
Петре, Павле! Вам чи спокійно спиться?Нам би ключ від раю. Не треба пекла.А Георгій мав би схопити списата орлу-мутанту – в обидві пельки...
До снаги війні й до небес дістатись.Ось над цим замислись, іконостасе.
5
* * *
В какой крови грешна моя Россия, а я ей все за Пушкина прощу. Борис Чичибабин
А вони собі легко прощають пролиту кров.Неважливо: за Блока, Чайковського чи Малевича.Головне, щоб під їхнім царем не хитався трон,щоб юрба – на його підтримку стадом оленячем.
І усі, хто не з ними, – звичайно ж, супроти них.І усім, хто супроти, рятунку, авжеж, не буде. Тож, простивши себе, приміряють за німбом німб,бо у них же Толстой і Гагарін і, звісно ж, Бунін.
Перевернуться в трунах Рахманінов і Брюллов:Треба ж так бездоганно загалу мізки запудрити! ...Черговий кроволюб, помолившись на триколор,в с е прощає Росії. За Пушкіна чи за Путіна.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
6
* * *
...значит, нужные книги ты в детстве читал. Владимир Высоцкий
Ніхто уже не вірить у скінченність війни...Дешева нерухомість зазива з оголошень,та радіоновини вчергове приголомшать,хоча і намагаєшся тікати від них.
Вже мало хто планує. Хоч на рік, хоч на день.Скасовані візити – заощаджені гроші.А вдови проводжають в небеса найдорожчих.І шанси нульові в гуманістичних ідей.
Залюднені (напевне, як ніколи) церкви йзаповнені щільніше, ніж зазвичай, шпиталі...
Уклін захисникові, в кого воля – зі сталі.Найкращі – не на Банковій, на передовій.Вони потрібні книги
у дитинстві читали.
7
ЗАХИСНИКАМ ВІТЧИЗНИ
Повертайтеся зі щитами,миколаївські, львівські, харківські...Хай ще довго вас пам’ятаєдвоголовий орел, відхаркуючись.Хай зустрінуть дружини й дітивас – не хворих і неушкоджених,принесуть хліб і сіль, і квіти,і подяку від всіх і кожного.
Повертайтеся зі щитами,вас чекають лани і ратуші.У мирян для героїв станеі любові, й медів, і радощів.Вас чекають щедроти осені.Достигає в садах антонівка.Ми про вашу безпеку просимовсіх, прописаних в молитовниках.
Возвращайтесь же со щитами,ужгородцы и красноградцы.Мы вам кланяться не устанем!Мы в долгу неоплатном, братцы.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
8
Дай же Бог вам не поступатися.Лета многая вам, премногая!Волыняне, днепряне, сватовцы,повертайтеся з перемогою!Одесити, кияни, фастівці...Повертайтеся з перемогою!
9
* * *
Вагомий привід бути молодим – оце струнке грайливооке диво!..
Веде до пекла погляд-поводир,впиваючись у шию лебедину,ковзнувши по рум’янцю на щоках,щемливо схожих на розквітлі ружки,затримавшись надовго на рукахі ніби не помітивши обручки...
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
10
З ЮНАЦЬКОГО
На чверть весна, на чверть зима,наполовину пізня осінь...Такий от лютий місце мав(і, власне, був не лютим зовсім).
Дисонував густий туманз жагою милуватись містомі – звісно ж – Вами, Ваша милість,за ким ішов я крадькомааж до під’їзду від метро(не розсекретитись – мистецтво!),то вчасно здрібнюючи крок,то знову збільшуючи темп свій.
І знав же: тільки до дверей,та й то – очима. Лиш очима.Ховавсь як міг поміж дерев,чекав, допоки Вам одчинять,
та марив, марив: буде мить,що дасть нам шанс порозумітись...
Він був не злим, останній місяцьна-чверть-весни/на-чверть-зими...
11
* * *
Червоніє чоло від поклонів чужим богам.Воленосні вітрила розвіваються над човнами.Терміново позбутись невиправданих вагань.(Ну коли ж його жити, якщо не тепер! Починаймо)
Тут буває і темно, і холодно, і.... Облиш.В цім не наша вина. Та й вина забагато в істинах.Концентрований сором пристав до шкіри облич,як червінці колись налипали на мешти Віцина*.
...Завтра, зрештою, зрушимо. Хтозна: туди – чи ні.В кого кров не загусла ще, той обирає обрій.
* епізод з комедії Л. Гайдая «Кавказька полонянка»
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
12
Тільки б їжі та витримки вдосталь було в човні,та хвороби – подалі від мандрівників хоробрих.
Нагородою непосидючим – нові береги.А можливо, й нові берегині, й нові обереги.Тільки б море та небо забули про колір маренго,тільки б Ра повернув сонцелюбам торішні борги.
Швидше, ноче, минай. Бо в дорогу – із першим променем.
Модератор аукціону волає: «Продано!»
13
* * *
Не сказати, що вигідно, – та, усе ж, продали.Найбрехливіші вигребли – і бігом до перлин.
Посполитим не солодко,та принишкли й мовчать,бо не варто з високимипро переділ нещасть.
Щось непутнє порадили та й отримали зиск.Додаткові параграфи...Автор наче сказивсь:переконаний в зайвості руху в напрямку зір.
А заземлені заздрять всім,хто зуміли в князі...
Не сказати, що праведно,розділили пиріг.Балакучих доправлено.Вже замолюють гріх.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
14
* * *
За вікнами трамвая – пиво й пил,всередині – іржа та запах сечі...Розпродано впливовими не все ще.А їх самих ну хто б уже купив!
То ж, замість перевтоми для очей – солодкий сон на довгому маршруті,в якому – запашний вишневий штрудельі дощ, і всеочищення, й ковчег.
Бо сказані кондуктором словане завше трансформуються у відчай.Нехай і подорожчало удвічі – росте пшениця, достигають вишні.На штрудель буде, стверджує Всевишній.І згоден з ним колгоспний голова.
15
* * *
...а все ж, підлатавши крила, ти слиниш палецьі згадуєш не падіння, а тільки злети.І хай ще не раз, не двічі тебе обпалить – ти іншим не будеш. До сивини. До склепу.
І хай ще не раз ти почуєш невтішні вісті і вкотре пораниш коліна, чоло чи лікті, –та все ж, зупинивши кров, зажадаєш висі:якщо й на годину – так богом, а не каліфом.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
16
* * *
Подовшали тіні розквітлих дерев,бо сутінки сунуть на стомлену землю.Вантажівка зла переїхала «зебру» – і далі, безжальна, упевнено пре.
Дорожні затори... Їм бути завжди.Нікуди, земляче, від них не подітись. У виграші зараз велосипедисти,а ти – витирай собі лоба і жди.
І дякуй богам і пресвітлій весніза те, що живий і кудись іще їдеш,і маєш потребу в коханні та їжі,в роботі до поту, відпустках і сні...
Подякуй дорожнім заторам, нарешті,за те, що помітив
розквітлі черешні.
17
* * *
Ця частина простору – не сонячна,отже, я до неї – без пошани й подяки.Клацаю зубами: це не Сочі на(м)...З ким би тут зігрітись? Підкажіть, громадянки.
Цій частині простору не бажанобути під прицілом всюдисущих камер.Цій частині простору так байдуже,в кого чорні брови, в кого очі карі.
В цій частині простору не скаржаться,терплять напівтемряву й відсутність наснаги.В цій частині простору не сказятьсяв час, коли глобальне потепління настане.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
18
ЛИСТОПАД
...особливо дерева. Безбарвні, безлисті дерева.Інше, можна сказати, перетравлюване. Терпиме.Зараз краще б туди, ближче до Ромула та до Рема.(Ох, і обрав же ти час для візиту на Тернопілля!)
Особливо дерева. Бо холод іще не критичний,а багнюка доріг – ну так це ж під ногами, не в висі.Розподіляючи вічнорозквітле, суб- і просто тропічне,ну куди ж він, Всевишній, куди, Всевидющий, дивився?
Особливо дерева. Ще без бруньок, вже не в золоті.За такої туги Бучач – радше коньяк, ніж Пінзель.Розумієш різницю між ендеміками й екзотами?Чи тебе, може, Бог як ганебно-середнє ліпив з них?
19
Ну і місця ти обрав для мандрівок пізньоосінніх.Дощ і туман. І безлисті дерева, кістляві й сірі.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
20
* * *
Ароматне повітря південних степіву червневому Акермані...В нім і меду предтеча, й окрилених спів,і відлуння боїв кривавих.
Це каміння – живе. Доторкнись і відчуй:кров пульсує в гарячім тілі.Знемагає земля. Стільки днів без дощу!Б’є і б’є її сонце в тім’я.
Млявий гід заховавсь у підбаштову тінь – і віщує звідти загалу.Найпідсмаженіший у строкатім гуртіпригрозив небесам зухвало.
Недосяжно далеким здається Дністерз висоти неприступних мурів...
Заліковує рани цей сонячний степ,і тривогу лиман гамує.
21
П ’ЯТИГІРСЬК
Їх тут насправді не п’ять – набагато більше.Тут їх навколо-о!.. Куди не глянь – гори та гори.Цілю неситим оком, неначе грабіжник:от би оцих красунь-кавказок – в рундук вагона!
І щоб надалі не розлучатись ніколи.Хай будуть поряд з Холодною та із Лисою.Мов кишенькову свою іконку Миколи,вкрадені гори возив би скрізь у валізі я...
По пересмаженім серпнем камінні сірімя наближаюсь до Бога – поволі, поволі.Вітер ворушить гілля та сукні весільні,та безперервно підживлює арфу Еола...*
* Е о л о в а а р ф а – архітектурна пам’ятка, улюблене місцепаломництва молодят у день весілля
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
22
* * *
Сухоносне проміння, віддзеркалене від шосе,крізь лобове – у лоби пасажирів буса.Розглядаючи здалеку звивистий сонний Сейм,на опорі ЛЕП зручніше вмостився бусол.
Ці незвично спекотні святкові травневі дні...Як набридло щомиті стирати з чола вологу!Іноземець поруч промовляє мляво: «Ай нід...»Не зараджу нічим. Хай шукає десь допомоги.
Небеса, наливайте. Нема вже ні краплі сил.Скільки можна терпіти знущальне оце безводдя!
23
Хоч на милю наблизьте морозиво полюсів – отже дихати вільно вірним своїм дозвольте...
Світло-сині, високі у відповідь – ані «кар»,себто снігу чекати не варто в житті поточнім.І гаї, буревієм позаторішнім потовчені,опускають віти, рятівних не побачивши хмар.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
24
* * *
Мені б дощу! Без нього я – ніяк.Ридають верб обпечені галузки...– Це «Калуське»?– Та звісно ж, не «Калузьке».Холодне, свіже...
Маю ще й коньяк.Всього – по вінця. Тільки от (біда!)спекотний серпень тисне і дратує.Ото ж, не в масть ні Глухів, ні Батурин,ні перегріта, з ряскою, вода.
Мені б залити зливою печаль.Мені б наснаги – все перетерпіти.Уже чимало виміряно в пінтах,та все ж іще для підсумків не час.
Мені б дощу. Холодного та сірого.Почуй мене, примхливе небо
Сівера.
25
* * *
До моря, до моря, до моря! За будь-яку ціну.Дістатись до хвиль – і пірнати, пірнати, пірнати.Ловити русалок та інші рухомі цілі,кричати: «Карамба!», себе уявивши піратом.
До моря, до моря! Неначе востаннє чи вперше.На мис Тарханкут – чи до хитрого лиса в Алупку.Подалі від пастки, яку влаштував суперник; до волі й любові – найбажанішої сполуки.
До моря! Від сірості й суму – до сонця й до літа.Від надто вже ранньої осені, будь вона... теплою.І хай не туди, де розкине члени еліта(була б лиш погода, а сервіс... Та якось потерпимо.)
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
26
«Немає ніяких?! А мо’, додаткові причеплять?», – працюючи ліктями, влізу в середину черги.До моря, до моря! До Сокола, Діви, Кішки... Якщо не здобуду квитка – вирушатиму пішки.
27
* * *
...так хай же буде серпень дощовим:приб’є пилок, поверне щастя дихати.І яблук – досхочу. А щодо вин...Та будь-які спроможні догодити нам!
І хай у серпні буде Коктебель(а він і штормовий – скажено бажаний).Бо саме там наважусь я тебесподвигнути на все, що нам відважено.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
28
* * *
Дозвольте доземно вклонитись Вам, сіра скеле!Яка ж Ви довершена й вишукана красуня.За Ваші Величність і велич підняв я келих – і хай невживальці мене за це не осудять.
На фоні цього субтропічного зелен-раюВи можете здатись чужою всьому живому.Втім – треба ж! – побачивши Вас, я мов збожеволів:сміливо, зухвало. І хто не оцінить – фраєр.
Прийміть мій повітряний та залицяння щирі!Сьогодні мені, як ніколи, напевне, прикро:до Вас доторкнутись я можу лише очима,бо нас розділяє глибока-глибока прірва...
29
* * *
...і стояли дерева обабіч дороги,причащаючись небом – блакитним, бездонним.І собака невизначеної породивсе трюхикав (чи, може, трюхикала) поряд.І були ми, як діти, веселі й щасливі,бо життю не радіти не мали резону,і на кожній хмарині, й на кожній рослинізупиняли свої зачаровані погляди...
Це було ще задовго до чорних квадратіві купання червоних нестриманих коней.Це було ще до того, як брат – проти брата.Білий світ нам здавався тоді виліковним.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
30
* * *
...і, почувши промову його змістовну,де покора – червоною ниткою,прибираємо на ніч ножі зі столу,щоб Великої Крові уникнути.
31
* * *
Тримайте руку! Бо надто слизько. Бо там – провалля.І недоречні ні страх, ні відчай, ані бравада.Це так неважко – на власні примхи накласти вето,перетворившись на рівноваги апологета...
Зліпіть із воску фігурку Путі – й коліть щомиті.Це допоможе. Ну хоч не буде аж так щеміти.Тримайте руку! Бо поруч – прірва (в житах не видно),що поглинає й багатогрішних, і геть невинних.
На ясні зорі, на тихі води – чечня та раша.А повернути б безкровне й мирне життя вчорашнє...Цього задосить, щоб почуватись цілком щасливим:зліпіть із воску фігурку Путі – й коліть щосили.
...Тримайте руку. Бо дощ і вітер. Бо злість і підлість.Бо ми потрібні. Як не собі – то прийдешнім після.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
32
* * *
Будьмо! І в часи, коли людина людині – ворог,а життя – невизначеність, додана до тривоги.Будьмо і в часи, коли навколо – цинізм і зрада, йспроби час від часу сперечатись – якісь незграбні.
Братику-їжаче, та не бійся ти: приголублю.Спраглі бути людяними – зайві та недолугі.Гілку яблуневу тягне плід до землі щосили.Друже мій, не ремствуй, що дістались такі часи нам.
Плачуть Запоріжжя, і Черкащина, й Коломия:гинуть молоді та сивочолі щоперемир’я.Меду на столи! Підсолодити гірку зі слізьми.Може, нагла смерть
цього недолюдка скоро візьме.
І якщо не вмерла наша віра у силу Бога ще, – будьмо! І в часи, коли і бути, й не бути боляче.
33
* * *
Хмара має вигляд величезного псаз лисячою хитрою задовгою мордою.Дещо знекуражений твоєю відмовою,Розмовляю з обрієм сам на сам.
Тихо. Пахне м’ята. Прилетіли джмеліна мою маленьку полуничну плантацію.Щастя – на нетоптаній траві розпластатися,витіснивши з серця старі жалі.
Псом я був чи лисом у минулім житті?В нинішньому якось розгубився та знітився.Світу від благань моїх палких не змінитися.А мені від нього – куди втекти?
...Знову я із обрієм сам на сам,замкнений, нещирий і якийсь наїжачений.Хмара має вигляд величезного пса.Та й її сусідки видаються хижачками.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
34
* * *
...і пірнути в метро, щоб міцніти разом з юрбою,і забути розмови, просякнуті нелюбов’ю.Поїзд їде в депо.
Ми нічого із тим не вдіємо.Славайсу, не останній. А це уже обнадійливо.
Веселяться дощі – все ґвалтують земну поверхню.Позбавляють надій одкровення за одкровенням.Сіль увінчує хліб: мир забродам зі злом і зброєю!За моє ж таки жито...
Відомо, що саме зроблено.
Застаріла образо, чи можна простити кривднику?Він же, мов, не чужий... Ну, пошпетити.
Ну, прикрикнути!Як покається щиро – не гріх пригостити кавою.Брату – мир. Сіль – на хліб. Роздягайтесь, заходьте, Каїне.
35
І пірнути у сон – пошукати у нім спасіння...Незаконно розп’яті воскресли й тепер всесильні.Тридцять шість срібників. Це, мабуть, з ПДВ?
З відкатами?Домінує вогонь. Царські трони стають вакантними.
Між усіх, що не згинули, майже нема воріженьків.Анонсовано знижений попит на скельця рожеві.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
36
* * *
А.Ш.
Він же зараз – лайно... Тьху ти, мав на увазі: «ОНЛАЙН».
Отже, я напишу йому все, що про нього думаю.Кажеш, треба коректніше? Переконав. Налляй.Я пораджу йому їжака налякати дупою.
За якогось царя (ще у до-панькову добу)так хотілося бути нам виваженими й чемними!Та зійшло нанівець. Хтось замало звитяг здобув,хтось зарано заслаб і тепер – не мотузка вчетверо.
Між ударами серця чи змахами дужих крилнатискати курок, щоб свою довести могутність.Завагався стрілець: а вони ж рятували Рим...Та летіть собі геть, наполохані дикі гуси!
37
Вчасно вимкнути злість, зупинитись за крок, за пів-(хай дзьобаті ґелґочуть на радість синам вовчиці) – не усякий спроможеться. Хто не зумів – запив:не вогнем – вогняною водою невже очистивсь?
...Уявляю: сидить, слинить пальці й краї банкнот.Закривавлені пальці – й краї банкнот найновіших.Він же зараз – онлайн? (Втім, точніше таки – лайно).Напишу йому. Та, все одно, він не стане іншим.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
38
* * *
Порадій. Ну хоча б цій високій траві,ну хоча б цим гінким тополям,що, неначе суворі німі вартові,край пшеничного стали поля.
Порадій. Ну принаймні тому, що живий,що червоного вжив на Трійцю,що стоїш під дощем на початку Ужвійі чекаєш
Її «на стрілці».
39
* * *
Чи дозволите брудершафт,ясноока п’янка голубко?..Як летіла б моя душаз Вами вдвох на травневі луки!
До метеликів та кульбаб – розімлілих на сонці квітів... Там померло б гірке vae victis!Там зів’яла б моя журба.
І, почувшись, мов у раю,до якого вдвох дременули ми,я б молився на Вашу юнь,Вами зцілений від минулого...
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
40
* * *
Повний місяць торкається черевомдаху свічки-шістнадцятиповерхівки.Я освідчусь тобі за вечерею.Я тебе називатиму нареченою...Сподіваюсь, я твій єдиний прихильник?
Допікають нав’язливі роздуми:щастя нині.
Наскільки це віро-гідно?Не остуджено свята морозами.Помірковано тепло. Та якось гірковід зневіри та відчаю, зради й розбрату.
Повний місяць блищить, наче золото...Має кожен супутник зворотний бік свій.Я освідчусь тобі. Не відмов. Не бійся.Нам судилось разом в березоль іти.Ну і... звісно ж, поратись на обійсті.
41
* * *
Доню, чому поет?Стільки довкіл стилістів!Ось тобі й хепі-ендвештання по столиці.
Був же у тебе мент...Лікар, юрист, астрологи.Доню, чому п о е т ?!Біль мені в серце встромлено.
Сватались моряки,військовики, священики...З ким ти зійшлася, з ки-и-им,неньці вчинивши щем такий?
Кликав японський богжити удвох між сакур;претендував ковбой...Доню, чому писака?!
...як же тебе бажавкрасень-горянин з барткою!..Лялечко, без ножавбила мене та батька ти.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
42
Alea jacta est:підписи ставлять свідки.Боже!! Чому поет?Кара така нам звідки?
43
* * *
...то ж немає причин вище хмар задирати носаі вважати себе носієм абсолютних істин.Важко звабити дев’яносто/шістдесят/дев’яностоскромними тридцять вісім/сімнадцять/вісім.
Важко знизити рівень вживання міцних напоїв і уподібнитись янголу чи апостолу, чи Тому, щовдень і вночі нерухомо сидить на Каплиці Боїміві непростими питаннями душу і мозок мучить.
Та коли вже позбудешся права лишатись ницимі коли заболить
за отих, що між зорями та покрівлями, – пошукай молоток і цвяхи, щоб нова годівницяврятувала у холод маленьких, сіреньких, окрилених...
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
44
* * *
І нарешті визнає, що грішив.І замовить пісного борщу собі.Говоритиме про красу вершин,про Беретті, а може, про Щусєва...
Та про що завгодно, аби лиш недоторкнутись раптом до найгіркішого....Чудернацьке вилиняле кашне;черевики, що не назвеш розкішними.
І розмова згасне на темі мсти.Розскородить біль застарілі рани.І нарешті визнає несвятий,що гріхи вертаються бумерангом.
45
* * *
Найбільш титуловані щодеколишникинавряд чи збагнули б,
де зараз є вона.Куштує десь плід заборонений – лишенько! – підступна, зрадлива натура Євина.
Мобільне мовчання – на виклик мій відповідь.Це, власне, і все, на що заслуговую.Хоча обіцяла ж покаятись відьма та,просила: «Прости!», клялась Ієговою...
Раз так – то, живе справедливості втілення,черкнувши: «Кохана! Я – у відрядження»,чимдуж побіжу я до альтернативноїфатальної дами позамар’яжної.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
46
* * *
...а реальність така: гелікоптери щовечора над городом.А реальність у тім, що військова техніка на дорогах.А реальність у тім, що жінки та дівчата – у хакі,і не спить Балашовка, бо лихоманить
бронетанковий Харків.
Танець висохлого листка на невидимій павутині – це найкращий номер з репертуару мисткині-осені...Та болить за усіх потерпілих. Допомогти їм – справа свята. Долучайся і ти, Господи.
Та реальність у тім, що волів би нікого не бачити і не чути.А реальність така, що замість неї, триклятої, так хочеться чуда.
Долучайсь, милосердний (цей уживаний светр ти навряд чи носитимеш).Танцем висохлого листка не зігріти і не наситити ж.
47
...а реальність у тім, що не лізуть у пекло ні фрау, ні містер.
То ж рожевим снам про щасливе майбутнє наразі
не місце.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
48
* * *
Донедавна абстрактне, поняття «Зло»відтепер має чітко окреслені контури:в центрі – щось людофобне на ймення Йло,по периметру – спраглі вирок виконувати.
49
* * *
А Добрий Самарянин* має псевдо «Єсєнін».Воює проти Путіна пліч-о-пліч із нашими. Та він і сам вже наш, хоча й не зовсім місцевий.Хоча і солов’їною співати не навчений.
Іде з гранатометом по степах Приазoв’я – не скіфом, не сарматом, а нескурвленим русичем...Побільше б нам такої допомоги іззовні!Можливо, трон під пітерським, нарешті, затруситься.
* тут: уродженець Самари (РФ) Артем, боєць батальйону «Азов»
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
50
* * *
Не трава, а травісима! З мене, вважай, заввишки.Ох і рясні дощі були минулого тижня.Вчителям уклонитися, дякуючи за вишкіл.І теперішнім, безперечно, і давнім, тим ще.
А стосовно птахів... Орнітологи, не карайте:поважаю орлів, та ненавиджу двоголових,що в повітрі не кола креслять, а чорні квадрати,і видзьобують мозок багатьом таки довболобам.
...І закаркає: «Д о с и т ь. Бо скільки уже прожито.За плечима – і вірність, і зрада; і гниль, і глина...»І болітиме серденько, злом зусібіч прошите,збайдужіле до девальвацій порядності й гривні.
Упаду в цю траву, у травісиму цю долíлиць,збитий напором чотирнадцятого важкого.Путофіли, у душу мою – попрошу – не лізьте,бо не місце в ній трикольоровому хижакові.
51
Тут моя Гетсиманія, у височезних травах.Скільки сили, молитимусь (віро моя, не слабни),не достойний Спасителя, гідний хіба Варавви,та спроможний усе ж таки бути в цей час незламним.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
52
* * *
Уся планета – депресивний регіон.Як маєш родичів за межами – подумай.Можливо, там хоч не вдивлятимуться дулав обличчя сущих, і зухвалий регіт орд
не пересилить відчайдушних молитов,що до Всевишнього летітимуть нестримно...Напевно, там тебе із квітами зустрінуть,бо із рушницями стрічати – моветон.
Поквапся. Поки ще земні неповноцінні упланети інші, людолюбніші, не вцілили.
53
* * *
Спогад-ніж розітнув тіло часу.Тож покличу з минулого радість.Як не хочеться з нею прощатись!Як хотілось би з нею побратись –
і туди, де всі наші живі ще,де качки не пливуть по Тисині...Не метал – абрикоси та вишніНещодавнє не землю трусило.
Болю шар щогодини все глибшедавню радість ховає від спогаду...
В ніч безсонну дитину колишепостаріла дружина військового.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
54
* * *
Голосніше, будь ласка. Бо стільки навколо нечуйних.(Потім щось закидатимуть, маючи безліч претензій). Цей нав’язливий дощ... Очевидно, й за рік не ущухне.Спонукає згадати похмурі сюжети про Темзу.
Передайте від мене привіт і баронам, і челяді,а як вистачить сил – то іще і монархам, і блазням.Миготить світлофор, і вагон додатковопричепленийвже заповнений чаєм, білизною, іншим баластом.
Оголошення війн – компетенція звіроподібних.Оголошення миру – не кожному богу на користь.Поглинає земних узаконене гріхопадіння,і життя час від часу скидається на випадковість,
бо кровить і кровить, і не видно кінця крововиливамз батьківщининих ран на її ж надзвабливі чорноземи.Не зречись, німбоносцю. Почуй молитви, покровителю.
55
На образи не щедрі, твої образи все ще носимо.
Передайте від мене привіт і ченцям, і розбещенцям.Я лишаюсь. Бо маю і мушу, й не можу по-іншому.Цей нав’язливий дощ... Із пробитих війною небес тече.Полива прапори, на приватних балконах повішені.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
56
* * *
Поверніть же мені, ліси та лани,те, чого так забракло – любов до ближніх.Так багато її я всім завинив! Звідси й вічні сутінки на обличчі.
Відродіть нашу віру в наступний день,о, мої різнопоглядні побратими.В те щасливе безхмарне, що вже гряде.(Я святкову сорочку знайду перед тим, як...)
В добрі руки віддайте мого котапісля того, як Богу віддам я душу...
Ну а зараз – Вітчизну зніміть з хреста,всі, хто ще спроможний і небайдужий.
57
ЛЕОНІДУ БИКОВУ
Капітан Титаренко, немов на іконі,на перетині Скрипника та Сумської.Ясночолий докір кисельовим-кобзонамта кровожерним прокисіленим зомбі.
Ти – обличчя Донбасу. Справжнього, мудрого(а не того, від якого моторно),у якому Бубка та Подкопаєва,а не шахрайство та підкупалово;у якому – Стаханов і Cолов’яненко,а не вбивці з поглядами олов’яними.
Я доземно вклоняюсь тобі, Леоніде.Будем жить, клен зеленый!
На горе гнидам.В бой идут старики с сыновьями безусыми,чтоб за честь и свободу сражаться без устали.І сучасні Свати,
мов єфрейтор Святкін,б’ють по танках ворожих. Влучно. В десятку.
Добровольці копають азовську землю:не метро будують – рятують людство.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
58
«От вінта, двоголові! Вам буде зле, мля,людофобу віддані війнолюбці.Вам би варто, варварам, помолитися!» – і пішли двохсоті в Ростов без почестей...
...Вибачай, що злюсь. Просто ж и т и хочеться...Усміхнись Максимом Перепелицеюта промов, сполохавши сонну вись:«Мы ж сегодня над моей Украиной дрались!»
59
* * *
Закортіло дожити аж до кінця війни.Бо, здавалось би, скільки там... А, все одно, щемить.Треба стати двожилим. Господи, поверни,що було донедавна і солодко звалось «мир».
Закортіло новин без зведення про бої,без сюжету про довжелезну чергу донорів у Дніпрі*.І нехай лиш буденне: «Синку, ти вже поїв?»і нічого трагічного – з вуст турботливих матерів.
Закортіло діждатись найсвітлішого з воскресінь.І щоб лань лягла, не злякавшись, поряд із левом**...
Золотим полям так пасує небесна безхмарна синь!І не псує кольорів захисний зелений.
* тут: сленгова назва Дніпропетровська** посилання на роман Ф.М. Достоєвського «Брати Карамазови»
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
60
* * *
Я не шукатиму в юрбі твоїх очей – занадто щільна та юрба та непрозора:до ліктя лікоть, до плеча – міцне плече,та ще й відверто агресивна, як фан-зона.
Я не благатиму ні Бога, ні богів,щоб ти моєю стала піснею дзвінкою.Заради тебе не вчиню я беззаконня,не влізу в бійку, а тим паче – у борги.
Мій довгий лист, який достиг іще торік, в якому містяться і приводи, й причини,хоч і не був тобі відправлений, та чимосьрозчарування обопільне передрік.
61
* * *
Жену я тривогу та сум зі свого обличчя.Ми стрілися вперше після... Душа болить ще.Напружена та неприродна твоя усмішка.Мені це щемить, що маскуватись мусиш ти.
І – треба ж! – о цій порі ще й розквітли вишні.Радіють старі й молоді, і малі й найвищі.У нас же – слова ні про що і задовгі паузи.Каміння заповнило кожному з нас пазуху.
І знову між нами не райдужно й гострозубчато.Отож, констатуємо зайвість цієї зустрічі.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
62
* * *
...і прийшла до Магомета гора – і пробачення просила за тривалу відсутність.Він простив: «Не переймайся, стара!»Ще й, розчулений, поближче до твердині підсунувсь.
Так скінчилася його самота.І тепер вони взаємно уважні та лагідні...Ох, якби ж він ще поменше питавпро колишніх магометів, з якими була вона!
63
* * *
Л. П.
Упаде хвилясте волосся довгена п’янкі засмаглі дівочі плечі.І навіщо нам скам’янілі догми?Наша зустріч – ліки від порожнечі.
Тільки ми та ніч. А надворі – стогінбуревієм знівечених акацій.Неважливо – хто із якої кастиі який в нас рік по Різдві Христовім.
Дві душі, близькі й водночас далекі,опинились поруч. На мить? Навіки?Ми та ніч. І злива. І моря клекіт...Наближайся, щастя. Почався відлік.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
64
* * *
«Відчиніть свій палац, проженіть мармурових левів.Кремезним охоронцям – відпустки позачергові.Як летів я до Вас! О, прийміть мене, королево.Хоч у Вас і без мене... Налізли... Хтозна – чого їм?..» –
«Чим побавишся, друже: цукерками, чаєм?» – «Спиртом...» – «Перед світом не соромно? Він огризнеться війнами...» – «Світ хиткий і недужий. Наляканий грою спритних.Я його не засуджую – хай не чіпає й він мене...»
Захололи і чай, і розмова...«Піду! Не зліться...Як не Ви – жовтнева діброва розкриє обійми...»
Розглядаючи зморшки сухого осіннього листя,здогадаюсь про вік та про біль сумної дубині.
65
* * *
П’ятниця-вечір. П’янка сполука:трошки оцту зі списа римського воїна, сповідь забутих божків сторуких,мілілітр заспокійливої півонії;
спогадів суміш – міцних, десертних(то розрадять вони, то змусять поморщитись...)
Вип’ю. І чари твої нестерпніврешті втратять ознаки непереможності.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
66
ПІД ОГІРОК
Половиньте, дядьку, половиньте.Бо печінку й серце чи назвеш невразливими?Бо не панацея оковита.(Схоже, літ на тисячу її навезли вони).
Потерпіть, земляче, почекайте.Будемо пошаною колись нагороджені.Той-Хто-Над-Всіма шепоче: «Кайтесь» –якось намагаємось, церквам не ворожі ми.
Порадіймо. Просто порадіймо!Кубку і красуні, та Парижу, та Львівщині;немовляті з батьком, породіллі;навіть юним телепням (до того ж, не ввічливим)...
Скільки б не повторювали: «Світоч, світоч» – солодко не буде, аж допоки не купимо.Друже, я по другу. Не лякаймось посвідчень.Офіційна версія: з а с т у д у л і к у є м о...
67
* * *
Мені б утекти. Не назавше прошусь – на тиждень.В якусь заміську соснову неторохтінь.Подалі від всіх над-успішних і над-престижних
(а від неуспішних і заздрісних – поготів).
І будуть навколо рослини, птахи та білки.
(Я навіть не проти нечастих краплин дощу).Футболити тіло знеживленої мобілки – з колег та коханки знущатися досхочу.
Співатиме літо, і Спокій (Його Величність)почне царювати у серці, здолавши сум...
В якусь неблизьку не засмічену ще красу мені утекти б. Не надовго. Лише на вічність.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
68
* * *
...А пізно ввечері жита всотають вітер,солодкий сон здолає ниву заспокоєну.Серця співатимуть, купаючись у літі,такому лагідному й зовсім не спекотному.
Антени-вуса стиглий колос настовбурчив.Тремтять мобільники, вхідними аж розжарені...Чи вам не спиться, набридальці? Нас турбуючи,ви ж і свої хвилини щастя зневажаєте!..
69
* * *
Пнеться, пнеться трава до сонця – і cкам’янілу землю прозміює...Ще не скучив за мною соціум?Повернусь я до нього зміненим:
на засмаглім обличчі – впевненість,у промовах – залізна логіка;вже не той, що бездумно в пекло ліз – радше, схильний до прохолодного.
Пнеться, пнеться трава крізь ґрунт сухий.Бездощів’я – не привід плакати.Безтурботно віддамся хрускотусухаря на зубах полатаних
і відвикну таки печалитись,сонцелюбства у трав навчаючись.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
70
* * *
А літо, що здавалось нескінченним,щоспаса холодніше та вологіше...Одні радіють, інші приголомшені – і кличуть з небуття безсонний червень, в мережах розмістивши оголошення.
Синхрон дощу з Успінням Богородиці.То сльози неба. Спи собі, Маріє.А літо все марніє та марніє.Веселою порою виноробськоюневдовзі прийде осінь гармонійна...
Чи легко виглядати переконливим,коли щомиті дощ тече за комір?!Напевне ж, найдошкульніший з законів –закон тяжіння. Перед рубіконамизамислюймось про вічне та зникоме.
...А літо, що збиралося надовго,щокраплі – нанівець. Усе відчутніше.Вогонь у наших діях все відсутніший...
З отриманих сьогодні повідомленьодне зігріло: «Ввечері я в д о м а».
71
* * *
Берегом, берегом, берегом – до небокраю.Радість от-от на поверхню із хвиль вирине.Дід, наче легінь, – до траси. Чи не по кралю? Тобто, життя триває в усіх його вимірах.
Берегом, берегом... Серпень (хоча і пізній)якось іще намагається гріти душу....Що за один? Не пригадую: пив/не пив з ним?Поговорити віч-на-віч хотілось дуже.
Ох і фанера летіла над сонним Парижем!Не уявити, мсьє, рівномобільної.Триста із перцем. І хай продавчиня п о р і ж е(ти ж бо уже сказав, що полюбив її).
Сум – не тому, що життя проминуще й коротке.Літа шкода, бо невдовзі скінчитись мусить.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
72
Біль у горлянках любителів караоке;cпогадів мед, водночас – перспектив похмурість.
Ще хоч би місяць потішитись теплими ріками,щоб серед січня покликати щастя із пам’яті...
Та в небуття відлітає Третій (горіховий)*,двом попередникам склавши достойну компанію.
* Третій Спас (церковне свято, що припадає на 29 серпня)
73
ПЕРЕЛІТНИМ ПТАХАМ
Ви невдовзі – до вирію.Ну і як же без вас ми?..Головне ж – не повіритиу знекрилення власне.
Дай нам Бог бути сильними йза невтішних обставині у сутінках синіх, іна світанку останнім.
Щось, крилаті, неправильно всвітоустрої чинному:на чолі – некарабельні,для незгодних – зачинено.
Взяти камінь. Пожбуритив топ-ділка язикатого...
Це ж ви скоро – в незбурене.Повертайтесь. Чекатиму.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
74
* * *
Про що це ви, липи?! До осені так далеко.Ще серпень лише розпочався, а ви – жовтіти.Колись таки буде усім нам прозоро й легко.Та знати б, чи довго до спокою та до втіхи.Тривога тепер – вважай, що рідна сестра моя,гіркавий десерт, що вживаю натще й зі стравами.
В повітрі панує важка амброзійна задуха.Як наслідок – сльози у вічі та відчай у мозок.Ввімкнути старий телевізор – пикатий, надутий:зрадіти якійсь (ну хоча б незначній) перемозі.«Колись таки буде прозоро та легко», – повірити.Й піти до сусіда-астролога, вкрай непривітного.
І вип’є гранчак зорезнавець,і ще схоче випити,
і, врешті, промимрить свою обнадійливу відповідь. ...Я знов серед лип. Із дитячим бажанням знежовтити.З зеленою фарбою, пензлем, думками мажорними.
75
* * *
Коли ж і жити, як не зараз!..Сконала спека, ваблять яблука.І у моїй руці твоя рука – то почуття палкого зав’язь.
А дощ – без вітру, ненав’язливий – цю зав’язь нашу живить, живить. Не пересохли, не зів’яли ми,хоч нам цього й наворожили.
Осінню теплу врівноваженістьп’ємо, п’ємо, п’ємо повільно ми – такі щасливі, бо наважилисьп’янкому вересню повірити.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
76
* * *
...і нарешті пішли дощі!Мешти? Купимо ще. Головне – ожили дерева.Утворився вологий щитНад пересохлими, що молилися недаремно.
Ні, це не осінь. Температурний плюсдещо стишив ходу до піка, ось, власне, і все.Тож, оживай, обертайся, люби, піклуйсь!Роздратовує хмарність? А як же британцям, сер?
Попустило на певний час.Правда – будьмо точнішими – нині часи непевні.Слава їм, рятівним дощам:все ж комфортніше тут, ніж було колись у Помпеї.
77
* * *
Я люблю тебе, жовтню. Хоч ти і примхливий, але...Ну, принаймні, перші твої півтори декади.Розчиняюсь в багрянці та жовтизні алей,щоб останнє тепло (чи любов останню?) вдихати.
Я люблю тебе, жовтню, бо ти – іще не зима, йсвітловий твій день не убивчо – просто короткий.А висока ймовірність дико-грушевих займаньз виноградним, а ще калиново-кленовим бароко!..
Я люблю тебе, жовтню. Який же ти щедрий пан:стільки золота проби найвищої під ногами!
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
78
Я його – по кишенях та кейсах, за парком парк,почуваючись сином Менделя та Нехами*.
І, забувши, що це – дармове, з каяттям – до попа:половину віддати йому – й за «бугор». Негайно!
* син Менделя та Нехами – Беня Крик
79
* * *
Тільки тому що осінь. Інших причинпросто немає. Та їх і не має бути...Нинішній жовтень так до тепла привчив,рідкісне явище – опади призабуті.
І о такій порі, о такім вогні, що не винищує кленів, а лиш оздоблює,знов я наваживсь припасти до Ваших ніг – правда, не знаю, чи рада левиця здобичі.
Тільки тому що осінь... Коли ж іщетак – стрімголов – та й у вир нової пригоди!..Небо, дерева й цей незнищенний щем,і безстрокове чекання Вашої згоди.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
80
ДРОГОБИЧ
«Трохи є», – відповідають місцеві мешканціна запитання про відстань до церкви Юра.Місто, яке спонукає вештатись, вештатись...Дорогоцінні миті у Часу чи відвоюю?
Не за хмарами – жовтень: гречку, а, може, й ратиціроздаватимуть людям, як додатковий стимул.Та плювати б на ті вибори з високої ратуші!
(На яку охоронці тверезі чомусь не пустили).
П’ятдесять «Карпатської». Бо попередні двіставже всотались у кров і трансформувались у вірші. Старовинні маєтки, з осудом не дивіться:я зазвичай – борець за тверезість (найпередовіший);це лиш зараз, натхнений музикою, застиглою в дереві,я дозволив собі пообідати не без змія...
81
І, відчувши себе – ризикну сказати – напівбандерою,водночас і з марксистами шукаю порозуміння.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
82
* * *
ЮНЕСКОмістке місто,вітаю тебе, вітаю!
...Я множу на нуль відстань,вимірювану літами.І знов – кам’яні левита сходи Будинку Вчених,і знов – золоті кленита цей ревізор нечемний...
І знову на Площі Ринокспівають гуцули «Ксеню»,а біля Каплиці Боїмівчарує «Червона рута».Правиця шукає гривень,пірнаючи у кишеню(ну де ж ті червінці, Боже мій:співцям позлотити руки).
Цукерні, церкви, кнайпи...Від них величезна користь:вони ж не дадуть стомитисьні духу, ні, звісно, тілу.
83
...І крає серця навпілмінорний маестро Скорикв ЮНЕСКОмісткому місті – у Фебовім побратимі.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
84
ФАНТАЗІЯ НА ТЕМУ«МЕЛОДІЇ ЛЯ МІНОР» МИРОСЛАВА СКОРИКА (пісня )
У Карпатах дощ із мокрим снігом.Поливає гори, поливає.Вітер. Пізня осінь.Виснажені вкрай цілоденним бігом,засинають люди із молитвами,стомленоголосі.
У Карпатах дощ – смуток сірий – заливає невідболіле.Проводжа сестра брата на бої проти зла.Господи, пошли ти їм сили:першій – дочекатися вцілілим,другому – щоб вистояв і ворогів здолав.
85
У Карпатах дощ – до небокраю.Боже, ну за що нас караєш?За які, скажи ти нам усім, провини?Оповиті тугою перевали.Боже, скільки ще біді тривати?Чим тебе прогнівили?...
У Карпатах дощ із мокрим снігом йде...
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
86
* * *
Я прийшов до тебе, осене, погрітись:незатишно у квартирі неопалюваній.(Щось верзли вони... Якась категорійність...Уточнити неможливо. Десь пропали вони).
Я прийшов до тебе, осене, із сумомза утраченим, за зниклим, незнаходжуваним.Заспокоєний, занурююсь у сутінь.Жовтий лист – у руки – призом заохочувальним.
Не тропічний, не пустельний – то ж двобоєміз зимою не заляканий. І, може, томуя прийшов до тебе, осене, з любов’ю.А дрібницями наразі не тривожитиму.
87
* * *
...Та прийшли холоди. Так непрошено рано, різко.І моє безпіджаччя являє собою ризик – для здоров’я, для іміджу, для... Помовчу про це хоч,щоб не бути осміяним нашим термічним цехом.
Ой ти осене-казко, і бажана і тривожна!..Повертання з відпусток у лоно вітчизн і вотчинне розгладжує зморшок – тому і нема підставище хоч трохи побути в напівейфорійнім стані.
Поїзди постачають нових і нових засмаглих,у набитих торбах – сувеніри і талісмани.Так непрохано рано жовтіє, смеркає, тисне.І виблискують золотом спогади про дитинство.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
88
* * *
Докричись, достукайся. Не все ще оглухло.Заховай за пазуху не камінь, а квітку.Тіло прагне літа і росистого лугу,пам’ять у минулому вишукує витік.
Тіло прагне тіла – і, можливо, це грішно.Певно, дошкулятимуть якісь безтілесні.Докричись, достукайсь. Відкорковано «Грінвіч» –пригощай вагальницю (підсунь же стілець їй!)
Догасає осені останній відрізок.Ці напівзруйновані старезні будівліта напівповигорілі свічі берізокспівчуттів очікуваних не розбудили.
На десерт, як водиться: «Побачимось. Ну ти й!..»Вітер допікає акцентовано рвучко.Хоч би не забула у таксі одягнути тимчасово зняту з безіменця обручку...
89
* * *
Якось дуже непевно зима набуває чинності.Все ніяк не потішить загалу снігами чистими.Богоявленські сльози брудне бездоріжжя всотує.Захлинається місто набряклого неба соками.
В ополонку пірнути? Хіба на Північнім полюсі.Бо у наших широтах немає на кригу й натяку.Краплі з відчай завбільшки, яким же ви богом послані?Про зимові розваги, здається, не час варнякати.
Якось надто непевно зима набирає обертів.Обертаються люди на сірих безликих роботів.Хай годинника стрілка щомиті все швидше цокає.За такої халепи хоч це б додавало спокою...
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
90
* * *
Мій вам уклін, о засніжені хвойні ліси!По нетривалій розлуці вітаю вас радо.Вами надихавшись, вірую: вистачить силна подолання і злети, на меч і на рало.
Надто вже справжньою видалась нині зима:білого – більше, ніж треба. Урізнобарвнила б!Щастя планеті щотижня бажає Земна*(вимір – у кожного свій: то в цілунках, то в барелях...)
Сонце схололе повисло на гілці сосни.Білка!.. Втекла. Я сполохав її не зумисне.Тихо. Іскристо. Ще ціле життя до весни.Мій вам уклін, о пухнасті колючі замістя...
* Наталя Земна – ведуча циклу радіопередач «Зелена планета»
91
* * *
Залишки дощу на голках.Ось тобі, Снігурко, й Різдво!Можна, я – поближче? Дозволь.Ти, як ця зима, – надпалка.
Хто б із нас таке уявив:взимку серед сосон в н о ч і !Серденько моє, не реви,ще життя тако-ого навчить.
Перша горе-спроба – глевка,далі – як у гарнім кіно.Слухай, ну кого він лякав,твій похмуро-кислий мінор?!
Хай йому і риба, і став,хай йому й кутя, і меди.Він би чи наваживсь ось так:січень, молодник, молодик?...
Зоряно. Волога кора.Залишки гріхів на піску...Святки почались «на ура».Нам такі свята до смаку.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
92
* * *
Старим дахам так личить снігу сонячний січневий полудень!Ми зосереджуємо поглядина всім пречистім і яснім.
І кращих ліків не було,нема, не буде (та й не треба),аніж засніжені дерева й на мить відроджене тепло.
І насолоди для очейтакої більше не знайти нам,як поріздвяна ця картина:блакить і злото, біль і чернь.
93
МАНДРУЙМО В UA(H)
Я заради тебе, Буковелю,млів на тридцять шостому плацкартному(був із того втішений не вельми,бо всю ніч, сполоханий, підскакував);
плакав під дощем у Станіславі,марячи снігами та смереками,потім, хоч і змоклий, та незламний,фліртував з черницями смиренними...
Ось вони, омріяні вершини!..Панночко, гранчак мені наповніть!Всі, хто не були тут – согрішили.(Хай мерщій покаються – й на потяг).
Упаду, знесилений, в замети.Славний шлях! Достойний він повторення:подолати стільки кілометрів – і... від цін шалених знепритомніти.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
94
* * *
Слизька середина зими.Похмуре сонне cередмістя...Щось є, напевне, сороміцькеу тім, що потай
стрілись ми.
І хай у кожного своязаконна «друга половина», та наша пристрасть невмолима;і хоч кістки нам перемили,своїх неянгольських діянь ми й досі ще не припинили...
Тримаймось, винні без вини.Низький уклін! Підсолодила.
...і суну в сутінь – мовчазний,сім’єю й церквою судимий...
95
* * *
...не всякий бы нашел дорогу к шинку – не только к дьяку... Николай Гоголь
Ох і завія! Дійти б до корчми,Бог із ними, священослужбовцями.(Подаруй мені, зимо, за весною велику тугу). Хто непитущий – тому не щемить.Ну і мерзни, засніжений збоченцю.Пробігай собі мимо, нехрещений тверезий турку.
Марити морем. Так швидше минецей задовгий набридливий проміжок.Розглядати на мапі тільки теплі, плодючі землі. Фінішне світло вповзає в тунель,сірі очі стають не порожніми.Так тримати! Триматись не в основі – то хоч в резерві...
Годі... Негода. Такої зимине згадав би і прадід прапрадіда.І куму цілувати просто неба не так то й просто.Тож не напружуйсь. Тайм-аут візьми.Хоч недовго побудь архіправедним.Справа не в целібаті. Бо про нього письмо й не просить.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
96
Ну і хурделиця! Де ж той шинок?Вся Диканька (й не тільки) давно-о вже там.Ще до заговин тиждень, до Великодня – півжиття ще.Швидше! Втекти від проблем та жінок(суньте, ноги в чобітті доношенім).Понести свої тищі – та й «залити» гріхи найтяжчі.
97
* * *
Розгулялась під вечір хурделиця – ой, яка ж невчасна й небажана, Господи...Ледь помітно за вікнами Дебрецен(я пригадую вправи, що зір загострюють).
От би зараз не книжку Сервантеса – запашного борщу із печі, у горщику!Веселіше було б милуватися,як забілює лютий дороги Угорщини.
І щомиті все важче автобусу,все сумніше його тимчасовим мешканцям...«Дзенькну згодом. Я зараз не в тонусі.»Хай мої зимофобії трошки зменшаться.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
98
КОРПОРАТИВНЕ
А у нас тут не Греція. Отже, планктон
дорожчий, ніж істина.Ото й мовчимо, щоб не втратити права
хоч іноді їсти нам.
99
DICTUM ACERBUM
А.М.
Будь обережною:пильні камери спостереженнязафіксують найменший натяк
на недостатнє уславленнята не надто побожне ставленнядо Твоєї Імператриці.(З трьох точок обстрілу. Тобто, як мінімум тричі).Замаскуй окулярами погляд, заховай перебіг думок
за усмішкою привітною(сльози витри на!)Усмішка – дуже важливий важіль.І не такі виживали/й не таких виживали –налаштуйся на правильний дабл-клік по цім
розгалуженні.Будь і жіночною, і водночас мужньою.
Оп-тимізація штату. уу Не сперечайся;не відмовляйся від участі у причастях;подаруй чимале (непарне!) число трояндЇї Над-величності (хай пам’ятає твоє ім’я),і не на свято – а так, на щастя. На власне щастя.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
100
Перманентно підкреслюй, що Її милість – взірець милості,що нікому й не снилось так глибоко й далекоглядно мислити.Обери Її кольори помади та спідньої,у застільних розмовах уникай тематики спірної;і не дай тобі Бог коханця із Нею спільного.
Опановуй щодня це мистецтво гнучких і ницих.Знемагає від болю у жмені твоїй синиця.Лиш якщо/коли вгамується все, утрясеться – помолись, щоб вичавити раба із уже байдужого серця.
101
* * *
Ані дзвінків, ані пошти. Мляво та порожньо.Лиш вогнегасниця-жінка зітхає щомиті:море штормить – отже, ми відкладаємо подорож,то ж і щемить їй, щемить їй, щемить їй!.. Щемить їй.
Криза. Середнього віку. Середнього зросту
(розуму-фарту-посади-потенції... тощо).Богове – Бо-го-ві. Кесарю?.. Максимум – розтин.
(Ти ж бо не топ ще – отож тебе топи і топчуть).
Ані пісень, ані свят; ні плачу, ні реготу.Тиждень за тижнем, за місяцем – місяць (нехай би їх!)тисне і тисне зухвала криза середнього.І не вщухають у морі шторми – й не вщухатимуть...
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
102
* * *
Працюй: викреслюй олівцемті дні, коли ти був не першим.Тримайсь. Перетерпи теперішнє.Посиль на завтрашнім акцент.
Твої жалі колись минуть(усі жалі колись минають),отож помножуй їх на нуль,плекай же тільки чисті наміри.
Любов і Бога возвелична полотні чи на пергаменті...
А дні, коли перемагав ти,залиш у пам’яті, залиш.
103
* * *
А снігу в нинішнього березня!..Ще зим на п’ять, напевно, вистачило б.Куди не глянь – у білім безміріпухкі замети, сонцем визлочені.
Чорніє шлях на дні міжпагорб’я,роздерши навпіл нерозтоплюване.Автівка мчить, немов ошпарена,до незабутого простого «Люблю»...
Чи зрозумів те слово точно я?І сумнів-шашіль душу точить мою.І мрія – із автом наввипередки – летить розставити над «і» крапки.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
104
* * *
Зима, що здавалася вічною, все ж завершилась.Життя в передмістях зворушливо заворушилось:у когось на чільному – джаз, у іншого – саджанці;залюднюють мега-міста повії-масажниці.Та, власне, а хто з нас ніколи не був повією?Ви вірите в це? На здоров’я, мадам! По вірі Вам.
Зима, що здавалася вічною, зникла навіки.І модниці вже приміряють сезонні новинки.Від ранку до ночі красуються між дзеркалами.(Одну з них – до пояса голу – майже злякали ми).Та, власне, а хто з нас ні-ко-ли не був повією?!Напевне, ось ця, що обличчя хова за віялом.
105
Зимі, що здавалася вічною, – вічна пам’ять.Та, власне, а хто з нас... Ви впевнені, люба пані?Одним брудершафтом навряд чи я буду ситий.Коли повертається з боксу прибитий син твій?І ллється червоне вино в кришталеві келихи,й вогонь почуттів набуває ознак пекельного.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
106
* * *
Ти кажеш, тобі наодинці з Господом холодно? Це помста церков за нещирість і недо-віру.Приходять тут різні.
Подібні й раніш приходили.Молитва не гріє пихатих і льодовитих.
Ти кажеш, печаль – незникома твоя супутниця?Вона із тобою – немов той чорт із Вакулою.Живи нещодавнім. Розвидниться. За сукупністюнародиться щось переконливе, навіть культове.
Долаючи відстані із чималим наплічником,не заздри нікому із діамантово-чартерних.А жити у мирі з обшарпаними капличками,напевне, цінніше, ніж бути кумом начальнику.
107
...Навалами й часом ікони та фрески попсовано.Ти кажеш, тобі наодинці із Господом соромно?..
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
108
* * *
Небо – сукупність високих помислів,хоч наразі воно й не блакитного кольору.Хмари, богами зненацька послані,надають йому вигляду невиліковного.
Березень майже доповз до фінішу,вже наступним кварталом хворіє топ-менеджер.Грамоти й сертифікати Фільчині,проазійські досягнення, єврообмеження.
Повні легені піску – як підсумокперемоги вітрів суховійних над сирістю...Усмішку, люба! (В цю мегапіксельну).Ще твоєю чарівністю світ не наситився.
109
* * *
Сухий торішній яблуневий плідвисить на гілці із суцвіттям поряд.Та не йому – бджоли п’янкий політабо митця схвильованого погляд.
На білім тлі розквітлої весничорніє, непотрібний і знесилений,якимось дивним знаком, а чи символом,чи спогадом про холод навісний.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
110
* * *
А сонце зійшло таки... Власне, куди б воно ділося! І от стоїмо – і (щасливі) на нього дивимось.Радіємо дню, що нарешті ходу почав свою,вітаємо, перехрестившись, Лавру Почаївську.
Це Світла Седмиця. Весела, жадана, кагорна.Віват же і плебсу, і лідерам всіх перегонів.І сущим уклін, і усім, що народяться, людям.Подяка всьому, що далекого й ближнього любить.
Позаду Маріїні болі, тривоги, печалі.Святкує Його Воскресіння травневий Почаїв.І білі, мов янголи, яблунь галузки – у вічі нам,незвично привітним і щедрим, підкреслено ввічливим.
...А сонце зійшло таки. Довго чекали рожевого.Надія усе іще жевріє. Жевріє. Жевріє...
111
ВЕЛИКДЕНЬ
Акумулюю радість. Вона ж не зайва учудо-ковчегу Ноя, човні Мазаєвім;поряд із Етною чи поблизу Везувія...(Як необхідно – будь-куди повезу її).
Акумулюю радість. Собі, найближчим,друзям і спільникам, та й ворогам колишнім...Із урочистого співу, писанки, паскивсотує силу заслабла за зиму паства.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
112
МАНЖОСІВ ЯР
Ох і люду вивалило на Великдень!Чи приберете ви за собою, варвари?Ні, я не пожежник... Поза тим – налийте.Бачу, ви освічені. Сорбонно-гарвардні.
Батюшка сьогодні був у білій одежі.Рясно окропив мене. Подяка й хвала йому...Можна й повторити. Та кажу ж: НЕ ПО-ЖЕЖ-НИК.В принципі, не п’ю. Але от стільки – здолаємо.
Дістаю освячені ковбаси та яйця.Будьмо! Щоб не зблякли, не згоріли, не схибили.П’ю за ваше щастя, дорогі одноярці, йчистоту довкілля, дорогі односхильники!
113
ДІЛОВА ПОРАДА
На православному ярмарку слід торгуватись:«Брав я такий кагор, отче, дешевше удвічі...»Щось бородатий казатиме про собівартість – на-по-ля-гай, зазираючи прямо у вічі.
Зекономлені кошти, звичайно ж, віддай
на відновлення церкви.Неабиякий бізнес з умовним прибутком шістнадцять процентів*.
* шістнадцять процентів – міцність кагору
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
114
* * *
Соснові галузки на фоні бездонного неба...І навіть комахи на шиї – не надто нав’язливі!Лежу та милуюсь (для зміцнення стомлених нервів)кульбабиним пухом, птахами, голками зів’ялими.
Цей ліс – рятівник і розрадник, натхненник і лікар.І добре, що поруч. І все ще ніким не привласнений.Готовий гостинно зустріти й простих, і великихі сонцем галявин, і хащами важкопролазними.
Лежу та милуюсь, і промінь голубить обличчя.Шашличного вогнища дим відганяю долонею...А сірий знайомий собака – все ближче та ближче,то ж білого хліба шматок простягаю голодному.
115
* * *
Знайдуть риби де глибше, людина – де більше риби.Отже, кожному буде по вірі і трошки з гаком. І розверзнуться, давши дорогу, камінні брили – про безпутне колишнє лишиться хіба що згадка.
Забузковіє травень – і втратить зажура чинність.А натомість – нових почуттів та вершин жадоба.У ранковім повітрі – вологім, солодкім, чистім – несподівано з’явиться стомлений лик Даждьбога.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
116
* * *
Не наступіть на контур серця на асфальті,в ранкових сутінках
сотворений закоханим.Бо не наваживсь на наругу і «Фольксваген»:у чверті метра зупинився, наче вкопаний.
Не наступіть і на освідчення під контуром – слова, написані палким юначим серцем.Цей клаптик суші важить (в тім я переконаний)для серцеписця більше, ніж безмежний Всесвіт.
117
* * *
Скавучить молодесеньке місяченя:молочком Шлях Чумацький так смачно пахне!«Я такий молодий, Ви – така нічия,так дозвольте поближче підсісти, пані.
Майже байдуже небу, що скажуть про нас,щойно разом побачать, безсонні сусіди.Нашим зорям давно об’єднатися часу нове над’яскраве щасливе сузір’я...»
І для остаточного ошоколаднення власних ідейїй простягаю гостинці-батончики «Milky Way».
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
118
* * *
Заздри, милуйся, нічний проспекте:йду, обійнявшись із найкрасивішою.Від задоволення порожевішав я – зайвої блідості спекавсь.
З найкрасивішою... Зник мій сумнів.Сунуть назустріч будинки обшарпані, й вічно похмурі клошари з клошарками(чи з клошаринями?) сунуть.
Будьмо в фаворі. Нині й надалі.В міста, у людства, у долі примхливої.Дощ, наче піп, ощасливить краплинами.Геть, несолодке недавнє!
Заздри, милуйся, проспекте сонний,пошелести привітально тополями,швидше позбудеться пам’ять непотребу – ще до появи сонця.
119
* * *
Ми будемо разом. Про це – гороскопи та сни.Про це – умивання кота на твоїм підвіконні...А день, що з’єднає нас, буде напрочуд ясним – вже бачу його я за ще дощовим видноколом.
Вже бачу: по вінця і ревнощів, і злобажань,ядучих пліток, з невідбільною заздрістю змішаних.Та нас не злякати шипінням і сотнями жал,ми будемо разом. Бо не передбачено іншого.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
120
* * *
Червень видався дощовим.Ще й – подекуди – град навідувавсь.Я – од Вас на великій відстані – від самотності вовком вив.
Тільки іноді крони вільхшепотіли словами Вашими...Час минав не у темпі маршу, а так повільно, як тільки міг.
І лунало моє «Простіть!»(чи насправді – чи тільки подумки?)І спокутував давню помилкуя у кожнім своїм листі...
121
* * *
Скільки можна навколішках? Йди собі в дощ. Іди вже.Ти і там непотрібний, а тут – іще непотрібніший.Хай радіє тобі чи то босий чернець Бердичів,чи Меджибізький замок
в суцільних жахливих тріщинах.
Скільки можна між краплями? Змокни, відчуй стихію.Де б ти ще (і коли) охолов отак і очистився!Це спочатку – невесело. Далі – минуть страхи, ізакортить долучитись до участі в урочистостях.
Скільки можна стелитися! Ти ж не трава – і вітер,хай би як лютував, та не мав би тебе знесилити.Переконливий виживе. Зляканим не повірять.А голодним не личить запанібрата з ситими...
То ж іди собі в дощ. Хай вечеря потішить ворога.Прибережена мідь – на купівлю сухого пороху.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
122
* * *
Вигризаю голодним поглядом із пітьмиМіс Довершеність – звабний еквівалент зневаги.Втім, зіграю ва-банк: «А невже не знайомі ми?!А позаторік у приміському... невже не з Вами?»
Почалось. За небесних, земних і т.д. сприянь.Обережніше. Душ словами не покалічмо!Я хотів би її пізнати від А до Я.Чи, принаймні, від Б до Ю, як усіх колишніх.
«Я хотів би тебе, – кажу їй, – тут і тепер,адже десь і колись хай радіє з тобою
ще хтось.І якщо... Сама розумієш... Не репетуй!Я зумію усім довести свою непричетність».
123
Назріває потужний ляпас, а може, й два.Підготую обидві щоки, ну а там – як Бог дасть.Може, як у поручика Ржевського: ці словане образу спричинять, а лиш додатковий бонус.
І, упевнений у перемозі на майже сто, я навряд чи сподвигну себе на ганебне «Стоп!»
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
124
* * *
Прошу натхнення у трави, тополь і маків,до Лукаша звертаюсь іноді, до Мавки;та до Ведмедиць – і Малої, і Великої(щоправда, часом небо хмариться на лихо їм.)
Прошу подекуди підтримки в Їхніх Милостей – у тих, у кого ще й не кожен би осмілився.На те й боги: задовольнити чи погніватись(чекав прийому – нервувався так, що нігті гриз.)
Прошу пробачення у тих, кого не вибачивза все надмірно емоційне передвиборче...Не афішуючи знайомства з топ-персонами,прошу натхнення у кульбаб, у сонця, соняхів.
125
* * *
Якомога міцнішепритисни до себе літо,поки втекти не надумало.
Листя кленове,ще без багряної барви,щоки твої хай голубить.
Хай ранкова роса, окропивши чоло твоє,подарує надію, що чаша гіркаомине, омине, омине...
І нехай золоте колосся,джондірами* ще не займане,домінуючи над бур’янами,полікує душу твою від мегаполісу;а волошки, милуючись небокраєм,нагадують про молочні пакети – з в і д т и, з дитинства,де усі ще живі та усміхнені;де, забруднений шаром пилупісля вуличного футболу,
* «John Deer» – американський зернозбиральний ком-байн
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
126
сумуєш (бо іншого суму не звідав),що невдовзі школа та вересень...
Якомога міцнішепритисни до себе літо.
127
* * *
Сезон морозива скінчивсь.Порожній пляж. Петров, до дошки!Похмурий день – як ніч завдовжки.Холодні щоки продавчинь...Я не торкавсь, це – так... припущення.Тому знак оклику пропущено...
Вродливій пані – тридцять сім.Вважай, ровесниця. Одначе,мотивів мало об’єднавчих:у неї дог, мормони, син; «Петров-до-дошки, двійка з мінусом!»І так щодня і (жах!) щомісяця.
Радій! Маріїне різдво.І щось дзвенить іще в кишені.Погода? Може, й не кошерна,та все ще плюс. Отож, газводуже, немов би, і не хочеться,втім, не на часі ще і «Хортиця»*.
* назва горілки
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
128
Під підбадьорливий рінгтоня рвусь неспинно в переможці.«Будь ласка, Біблію і торт.І «Чаппі»*. Там розберемося...»
* корм для собак
129
* * *
І перший зуб, і перший крок – усе в минулому.Давно обмито першу кров, і біль обнулено.
Перевалило раптом за,немов знущаючись.Не той кураж, не той азарт...Ця заощадливість!
Та прагнуть мозок і душа у давнє радісне,де перший злет і перший шанс,де вперше рай приснивсь.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
130
* * *
Не зламайтесь, хоробрі й не надто,не зробіться сміттям чи непотребом.І нехай не затопче вас натовпза так звані неправильні погляди.
Влада зрад. Ейфорія парадів.Світ – в облозі понять і умовностей.Геть із мозку думки про порядне – так до раю доріг не намостимо.
Лихоманить. І Землю в цілому,і в додатку наведені офіси.Підстеляйте, де можна, солому(що, як є помилки у тім описі!)
І не вірте в підступну грайливість,уникайте розмов з простуватими...Не зламайтесь, розумні, коли васпришелепуваті пресуватимуть.
131
* * *
...а колись таки зійдуть сніги,і відвідає вірних Великдень.То ж Весна (не якась там відлига)додаватиме сущим снаги.
І сповзатиме сонце у став,щоб теплом земноводних побавити.Розговлятимусь. Житиму. Дбатиму.Про ганебний забувши фальстарт.
І освідчусь в любові Землі,обійнявши ялинку незайману.(Що ти кажеш, лісниче?.. Навзаєм!Ти від люті, дивись, не зімлій).
А вона таки зійде, зима,нанівець. От чи скоро – не відаю...Перегляну Єгипет на відео:потренуюсь пірнати в розмай.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
132
* * *
Я хрещусь – і моє віддзеркалення в іконному склізаважає поважній пані, що молиться дещо попереду.(Зосередженість – нуль:
відображені змахи моєї правицівідволікають увагу).Дякую Миколаю за шляхи, що уже подолані.
...Ви вважаєте, отче, що Всемилостивий порятує лиш канонічних?
Не подбає про інших?Видибай швидше, Перуне.
Засип їхнюрашу градом.
– Данке, гер Вольдемар: їх не треба аж стільки – над сорок мільйонів.
Нукудиїх-комуїх? У Європі й без них тиснява.– ПоМеркований Ангеле, зичу вам перемоги над аргентинцями...
«ПТН ПНХ» – це із давньослов’янської, сестро.Ця фінальна частина старих молитовозначає: «Іздохни, треклятий Батию!Щоб земля тобі – рештками Десятинної церкви».
133
«ПТН ПНХ» – це не гасло, це, радше, кредо.Оберіг українців, зраджених світом,українців, які не бажають потрапитидо списку червонокнижних.
...Я хрещусь. Заважаю поважній панігріхів позбутись.
Я прошу Чудотворця зруйнувати дорогу орді. На її, ординському, боці.
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
134
* * *
Порятуй, Богородице, Україну!Більше, мабуть, нема на кого надіятись.Бо Спаситель – довірливий і наївнийі, здається, крізь пальці на біль наш дивиться.
Бо в шикарному храмі (метро «Кропоткінська»)просять зовсім про інше Кирил і компанія.Розумієш, Маріє, Його заклопотаність!Стільки різних прохань... Переповнення пам’яті.
Світ іще не оговтався від Волновахи – а свічки вже шикуються в «Я – Маріуполь».І горить. І кровить. І триває навалана упертих укропів, нескорених укрів.
Так явись, не злякавшись вогню і диму – захисти нашу землю, Пречиста Діво.
135
ЗМІСТ
«За вікном – тільки сірість асфальтутт і сірість небес...». . . . . . . . . . . . 3«Що принишкли, янголи-охоронці?..» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4«А вони собі легко прощають пролиту кров...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5«Ніхто уже не вірить у скінченність війни...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6Захисникам Вітчизни . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7«Вагомий привід бути молодим...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9З юнацького . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10«Червоніє чоло від поклонів чужим богам...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11«Не сказати, що вигідно...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13«За вікнами трамвая – пиво й пил...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14«...а все ж, підлатавши крила, ти слиниш палець...» . . . . . . . . . . . . . 15«Подовшали тіні розквітлих дерев...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16«Ця частина простору – не сонячна...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17Листопад . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18«Ароматне повітря південних степів...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20П’ятигірськ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21«Сухоносне проміння, віддзеркалене від шосе...». . . . . . . . . . . . . . . 22«Мені б дощу! Без нього я – ніяк...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24«До моря, до моря, до моря! За будь-яку ціну...»уу . . . . . . . . . . . . . . . . 25«...так хай же буде серпень дощовим...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27«Дозвольте доземно вклонитись Вам, сіра скеле!..» . . . . . . . . . . . . . 28«...і стояли дерева обабіч дороги...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29«...і, почувши промову його змістовну...»уу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30«Тримайте руку! Бо надто слизько. Бо там – провалля...». . . . . . . . 31«Будьмо! І в часи, коли людина людині – ворог...»гг . . . . . . . . . . . . . . 32«Хмара має вигляд величезного пса...». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33«...і пірнути в метро, щоб міцніти разом з юрбою...» . . . . . . . . . . . . 34«Він же зараз – лайно... Тьху ти, мав на увазі: “ОНЛАЙН”...». . . . . . 36«Порадій. Ну хоча б цій високій траві...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 38«Чи дозволите брудершафт...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39«Повний місяць торкається черевом...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 40«Доню, чому поет?..» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41«...то ж немає причин вище хмар задирати носа...» . . . . . . . . . . . . . 43«І нарешті визнає, що грішив...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 44«Найбільш титуловані щодеколишники...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 45
Оле
ксан
др Б
обош
ко. Б
іль
і че
рнь
136
«...а реальність така: гелікоптери щовечора над городом...» . . . 46«Донедавна абстрактне, поняття “Зло”...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . 48«А Добрий Самарянин має псевдо “Єсєнін”...» . . . . . . . . . . . . . . 49«Не трава, а травісима! З мене, вважай, заввишки...» . . . . . . . . . 50«Уся планета – депресивний регіон...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 52«Спогад-ніж розітнув тіло часу...»уу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 53«Голосніше, будь ласка. Бо стільки навколо нечуйних...» . . . . . . 54«Поверніть же мені, ліси та лани...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 56Леоніду Бикову . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 57«Закортіло дожити аж до кінця війни...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 59«Я не шукатиму в юрбі твоїх очей...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 60«Жену я тривогу та сум зі свого обличчя...» . . . . . . . . . . . . . . . . 61«...і прийшла до Магомета гора...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 62«Упаде хвилясте волосся довге...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 63«Відчиніть свій палац, проженіть мармурових левів...» . . . . . . . 64«П’ятниця-вечір. П’янка сполука...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 65Під огірок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 66«Мені б утекти. Не назавше прошусь – на тиждень...». . . . . . . . 67«...А пізно ввечері жита всотають вітер...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . 68«Пнеться, пнеться трава до сонця – і...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 69«А літо, що здавалось нескінченним...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 70«Берегом, берегом, берегом – до небокраю...» . . . . . . . . . . . . . . . 71Перелітним птахам . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 73«Про що це ви, липи?! До осені так далеко...» . . . . . . . . . . . . . . . 74«Коли ж і жити, як не зараз!..» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 75«...і нарешті пішли дощі!..» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 76«Я люблю тебе, жовтню. Хоч ти і примхливий, але...» . . . . . . . . 77«Тільки тому що осінь. Інших причин...». . . . . . . . . . . . . . . . . . . 79Дрогобич . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 80«ЮНЕСКОмістке місто...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 82Фантазія на тему «Мелодії ля мінор»
Мирослава Скорика (пісня) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 84«Я прийшов до тебе, осене, погрітись...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 86«...Та прийшли холоди. Так непрошено рано, різко...» . . . . . . . . 87«Докричись, достукайся. Не все ще оглухло...». . . . . . . . . . . . . . 88«Якось дуже непевно зима набуває чинності...» . . . . . . . . . . . . . 89«Мій вам уклін, о засніжені хвойні ліси!..» . . . . . . . . . . . . . . . . . 90«Залишки дощу на голках...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 91«Старим дахам так личить сніг...»гг . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 92Мандруймо в UA(H) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 93«Слизька середина зими...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 94«Ох і завія! Дійти б до корчми...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 95«Розгулялась під вечір хурделиця...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 97
137
Корпоративне. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 98Dictum acerbum . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 99«Ані дзвінків, ані пошти. Мляво та порожньо...» . . . . . . . . . . . . . . 101«Працюй: викреслюй олівцем...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 102«А снігу в нинішнього березня!..». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 103«Зима, що здавалася вічною, все ж завершилась...» . . . . . . . . . . . . 104«Ти кажеш, тобі наодинці з Господом холодно?..» . . . . . . . . . . . . . 106«Небо – сукупність високих помислів...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 108«Сухий торішній яблуневий плід...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 109«А сонце зійшло таки... Власне, куди б воно ділося!..» . . . . . . . . . 110Великдень . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 111Манжосів яр . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 112Ділова порада . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 113«Соснові галузки на фоні бездонного неба...» . . . . . . . . . . . . . . . . . 114«Знайдуть риби де глибше, людина – де більше риби...» . . . . . . . . 115«Не наступіть на контур серця на асфальті...» . . . . . . . . . . . . . . . . . 116«Скавучить молодесеньке місяченя...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 117«Заздри, милуйся, нічний проспекте...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 118«Ми будемо разом. Про це – гороскопи та сни...» . . . . . . . . . . . . . . 119«Червень видався дощовим...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 120«Скільки можна навколішках? Йди собі в дощ. Іди вже...» . . . . . . 121«Вигризаю голодним поглядом із пітьми...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . 122«Прошу натхнення у трави, тополь і маків...» . . . . . . . . . . . . . . . . . 124«Якомога міцніше...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 125«Сезон морозива скінчивсь...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 127«І перший зуб, і перший крок...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 129«Не зламайтесь, хоробрі й не надто...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 130«...а колись таки зійдуть сніги...» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 131«Я хрещусь – і моє віддзеркалення в іконному склі...». . . . . . . . . . 132«Порятуй, Богородице, Україну!..» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 134
